Суддівський фінал Порошенка: як після поразки на виборах він встиг призначити десятки суддів

1. Кадровий марафон після поразки

Другий тур президентських виборів відбувся 21 квітня 2019 року. Порошенко програв. Але до інавгурації Зеленського він залишався чинним президентом і мав повноваження підписувати укази. І він ними активно користувався.

LIGA.net тоді прямо писала: після програних виборів Порошенко за 24 дні призначив уже 188 людей. Це були не тільки судді, але загальна картина важлива: президент, який уже програв політичний мандат, продовжував активно формувати державну вертикаль. Джерело: LIGA.net: "После выборов Порошенко назначил уже 188 человек".

Формально це законно. Президент залишається президентом до складення повноважень. Але політично це виглядає як дуже цікава ситуація: суспільство вже обрало нового президента, а старий президент у цей час встигає розставити десятки людей у судах, силових структурах і державних органах.

2. 22 квітня: 84 судді місцевих судів

22 квітня 2019 року, наступного дня після другого туру виборів, Порошенко підписав укази про призначення 84 суддів. РБК-Україна писало, що указом №159 було призначено 53 суддів, а указом №156 - 31 суддю. Джерело: РБК-Україна: "Порошенко підписав укази про призначення 84 суддів".

Офіційний указ №156/2019 опублікований на сайті президента: Указ Президента України №156/2019. Указ №159/2019 також є у відкритому доступі: Указ Президента України №159/2019.

Тут можна сказати: ну і що? Суддів же не президент особисто "з вулиці" брав. Є процедури, є Вища рада правосуддя, є конкурси, є подання. Так, це важлива ремарка. Але питання не в тому, чи мав він формальне право. Питання в тому, чому така хвиля підписів відбулася саме після поразки на виборах.

3. 7 травня: 75 суддів Верховного Суду

Найбільший символічний крок стався 7 травня 2019 року. Порошенко підписав указ №195/2019 про призначення 75 суддів Верховного Суду. Офіційний указ є на сайті президента: Указ Президента України №195/2019.

Українська правда писала, що було призначено 25 суддів до Касаційного адміністративного суду, 15 суддів до Касаційного господарського суду, 13 суддів до Касаційного кримінального суду і 22 суддів до Касаційного цивільного суду. Разом це 75 суддів Верховного Суду. Джерело: Українська правда: "Порошенко призначив суддів Верховного суду".

І тут уже питання ще гостріше. Верховний Суд - це не районний суд на околиці. Це найвища судова інстанція, яка формує практику, розглядає касації і впливає на всю систему правосуддя. Якщо президент після поразки призначає одразу 75 суддів Верховного Суду, це не технічна дрібниця. Це кадровий удар у саме серце судової системи.

Звісно, тут важливо не перекручувати: Порошенко не звільняв старих суддів одним указом і не ставив нових "замість них" у ручному режимі. У місцевих судах ішлося переважно про заповнення вакантних посад, а у випадку Верховного Суду - про доукомплектування нового Верховного Суду після судової реформи і конкурсу.

Але саме це не знімає головного питання. Формально все можна пояснити процедурами: вакансії, конкурс, подання, судова реформа. Проблема не в тому, що Порошенко "вигнав старих і поставив своїх". Проблема в тому, що вже після програних виборів він встиг поставити фінальний президентський підпис під десятками суддівських призначень, які нова влада вже не могла просто скасувати одним указом.

4. Питання доброчесності: що казали активісти

Антикорупційні активісти тоді критикували частину призначень. Центр протидії корупції писав, що кожен п'ятий із 75 призначених суддів Верховного Суду, на думку Громадської ради доброчесності, є недоброчесним. Джерело: ЦПК про призначення 75 суддів Верховного Суду.

Це не означає, що всі ці судді погані або незаконно призначені. Але якщо навіть частина професійної громадськості ставила питання до доброчесності кандидатів, тоді масове призначення після поразки на виборах виглядає ще більш проблемно.

Особливо якщо згадати стару критику Громадської ради доброчесності щодо конкурсу до Верховного Суду. Ще у 2017 році ГРД заявляла, що має суттєві претензії до частини кандидатів і критикувала результати конкурсу. Про це писало LB.ua: Громадська рада доброчесності закликала Порошенка не призначати частину суддів.

5. Останні дні: ще укази про суддів

На цьому призначення не завершилися. У реєстрі публічної інформації на сайті президента за травень 2019 року є кілька указів про призначення суддів від 17 травня 2019 року: №238/2019, №239/2019, №240/2019, №267/2019, №268/2019 і №269/2019. Це видно у розділі "Публічна інформація. Травень 2019 року" на сайті президента.

17 травня - це буквально останні дні перед інавгурацією Зеленського. І знову ми бачимо ту саму картину: президент уже програв вибори, але продовжує підписувати кадрові укази в судовій системі.

6. До чого тут ТЦК, корупціонери та політичні справи

Тут важливо не перескочити через докази. Не можна просто сказати: "Порошенко призначив суддів, тому ТЦК-шників погано судять" або "тому корупціонери не сидять". Це було б занадто пряме твердження без фактичного ланцюжка.

Але можна і треба ставити інше питання: якщо судова система була масово доукомплектована людьми, призначеними в останні тижні влади Порошенка, чи не впливає це на загальну якість правосуддя, культуру безкарності та здатність системи карати "своїх"?

Коли суспільство бачить м'які вироки, дивні застави, роками завислі корупційні справи, слабку відповідальність посадовців, ТЦК-шників, силовиків або політиків, воно часто питає: чому суди так працюють?

І ось тут суддівський фінал Порошенка стає важливим не як проста відповідь, а як один із шарів системи. Можливо, проблема не в одному Порошенку. Можливо, це ширша хвороба української судової системи, де кожна влада намагається залишити своїх людей, а потім дивується, чому правосуддя не працює як незалежний механізм.

7. Чи може це пояснювати, чому Порошенко не сидить?

Це найгостріше питання. І відповідати на нього треба чесно.

Немає достатніх підстав стверджувати, що Порошенко не сидить саме тому, що встиг призначити суддів після виборів. Для такого висновку потрібні конкретні факти по конкретних справах: який суддя, яке рішення, який зв'язок, який вплив, який інтерес.

Але є підстави ставити ширше питання: чи не є масові призначення суддів частиною тієї системи, в якій політичні еліти роками залишаються майже недоторканними?

Бо якщо топполітик після програних виборів встигає призначити десятки суддів, десятки силовиків, роздати генеральські звання і залишити вплив у державній машині, тоді питання "чому він досі не несе відповідальності" вже не виглядає лише юридичним. Воно стає політичним і системним.

Можливо, справа не в одному рішенні одного судді. Можливо, справа в архітектурі системи, яку кожна влада будує під себе, а потім ця система захищає не закон, а тих, хто встиг її наповнити своїми кадрами.

8. Чому наступний президент не може просто звільнити цих суддів?

І тут є ще один важливий момент, який робить цю історію значно серйознішою. Президент може підписати указ про призначення судді, але наступний президент уже не може просто так своїм указом цього суддю звільнити.

Суддя після призначення не стає "підлеглим президента". За Конституцією України незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами, а вплив на суддю у будь-який спосіб забороняється. Суддя обіймає посаду безстроково, а підстави для його звільнення прямо обмежені Конституцією.

Призначення судді на посаду здійснюється Президентом України за поданням Вищої ради правосуддя в порядку, встановленому законом. Тобто президент ставить фінальний підпис, але не може потім просто сказати: "я передумав" або "прийшов новий президент, тому всіх звільняємо".

Саме тому масові призначення суддів після програних виборів виглядають ще серйозніше. Це не міністри, не голови адміністрацій і не політичні посади, які нова влада може швидко замінити. Це кадрові рішення з довгим хвостом, які можуть впливати на судову систему роками.

І це дуже важливо для розуміння всієї історії. Якщо Порошенко в останні тижні президентства підписував укази про призначення десятків суддів, то Зеленський не міг потім просто прийти і своїм указом їх звільнити. Система вже була наповнена кадрами, а механізм їхнього звільнення залежав не від нового президента, а від передбачених Конституцією та законом процедур.

Тобто кадрове рішення старої влади залишалося всередині системи навіть після зміни президента. І саме тому питання не тільки в тому, кого Порошенко призначав. Питання в тому, наскільки довго такі рішення могли впливати на державу після того, як сам Порошенко вже втратив владу.

Джерела: Конституція України, розділ VIII "Правосуддя"; стаття 128 Конституції України про призначення суддів; стаття 126 Конституції України про незалежність суддів і підстави звільнення; Закон України "Про судоустрій і статус суддів".

9. Ще одне питання: скільки суддів взагалі не були призначені Порошенком?

Є ще одна думка, яку важко викинути з голови. Якщо Порошенко вже після програних виборів, фактично на виході з Банкової, встиг призначити десятки суддів, то скільки суддів він міг призначити за всі п'ять років президентства, коли робив це не поспіхом, а спокійно, системно і без політичного таймера на стіні?

І тут питання навіть ширше. Порошенко прийшов у владу не як випадкова людина з вулиці, а як олігарх із великим бізнесом, зв'язками, медіа, політичним досвідом і давніми контактами в державній системі. Тому питання впливу на суди не починається з 2014 року і не закінчується травнем 2019-го. Воно значно глибше: чи могла людина з такими ресурсами впливати на судову систему ще до президентства, під час президентства і після нього?

Це не означає, що кожен суддя, призначений у той період, автоматично є "суддею Порошенка". Але якщо політик роками мав можливість впливати на кадрову архітектуру судової системи, то дивно робити вигляд, ніби ця система потім існує у вакуумі і не має жодних політичних зв'язків.

10. Коли Зеленському ставлять у провину кадри, не можна забувати кадри Порошенка

Зеленського часто критикують за те, що він "поставив не тих людей". І частина цієї критики може бути справедливою. Президент справді несе політичну відповідальність за кадрові рішення своєї влади.

Але тоді треба чесно сказати й інше: Зеленський не отримав державу з чистого аркуша. Частина суддів, силовиків, генералів, чиновників і керівників залишилася від попередньої системи. І якщо ця система була сформована або доукомплектована Порошенком, тоді не можна всі провали автоматично вішати тільки на Зеленського, ніби до 2019 року в Україні не було жодної кадрової архітектури.

Якщо ми говоримо про відповідальність за людей у системі, то цей критерій має працювати для всіх. Зеленський відповідає за тих, кого призначав або залишав. Але Порошенко теж має відповідати за тих, кого призначав, просував, нагороджував і залишив після себе.

11. Судді, генерали та питання для СБУ

Якщо скласти разом дві історії - "генеральський травень" і "суддівський фінал" Порошенка - виходить дуже цікава картина. В останні тижні влади були масові присвоєння генеральських звань, призначення суддів, кадрові рішення в силовій і судовій системі. Формально багато з цього можна пояснити процедурами. Але політично це виглядає як спроба залишити після себе не просто спогади, а реальні точки впливу в державній машині.

І тут уже виникає питання не тільки для журналістів або політичних опонентів, а й для СБУ. Чи не створювала така кадрова мережа ризик майбутнього політичного впливу на суди, силовиків і військову вертикаль? Чи не могла вона бути використана в кризовий момент для тиску на владу, блокування рішень або легалізації потрібних політичних сценаріїв?

Я не стверджую, що Порошенко готував військовий переворот. Для такого твердження потрібні прямі докази. Але коли один політик за роки влади і особливо в останні тижні після поразки встигає залишити після себе десятки суддів, генералів і силовиків, питання про потенційний політичний вплив на державну систему є абсолютно логічним.

Бо судді можуть легалізувати рішення. Силовики можуть виконувати або не виконувати накази. Генерали можуть формувати позицію всередині військового середовища. І якщо значна частина цих людей має кар'єрні борги перед одним політиком, то це вже не просто історія про "призначення". Це питання державної безпеки.

Саме тому історія травня 2019 року потребує не крику, а спокійного розбору: хто був призначений, ким був просунутий, які рішення ухвалював потім, у яких справах фігурував і чи не перетворилися державні посади та звання на інструмент майбутнього політичного страхування.

Висновок: не вирок, а питання

Після поразки на виборах Порошенко встиг призначити щонайменше 84 суддів місцевих судів, 75 суддів Верховного Суду і підписати ще кілька суддівських указів в останні дні каденції. Формально це можна пояснювати процедурами судової реформи та конституційними повноваженнями президента. Але політично це виглядає як кадрове цементування системи після втрати мандата довіри.

Це не доказ того, що всі ці судді особисто зобов'язані Порошенку. Це не доказ, що саме вони рятують корупціонерів або самого Порошенка. Але це серйозний привід для розмови про те, як в Україні формується судова влада і чому потім суспільство роками не може добитися справедливості.

Питання не в тому, щоб кричати "всі куплені". Питання в іншому: чи може судова система бути незалежною, якщо політики після програних виборів встигають масово наповнювати її кадрами перед виходом з влади?

І якщо хтось вважає, що все було абсолютно нормально, формат дискусії простий: думка - аргумент - факти. Не "це все законно", а конкретно: чому такі масові призначення відбулися саме після поразки і в останні тижні президентства?