У Москві парад 9 травня вперше після 2007 року пройде без колони військової техніки

Міністерство оборони РФ заявило, що на параді 9 травня 2026 року на Красній площі не буде традиційної механізованої колони. Причиною назвали "поточну оперативну обстановку".

На параді 9 травня 2026 року в Москві не буде колони військової техніки. Про це повідомило Міністерство оборони Росії. У відомстві заявили, що участь у параді візьмуть військовослужбовці вищих військових навчальних закладів, але без вихованців суворовських, нахімовського училищ, кадетських корпусів і без механізованої колони.

Офіційне пояснення звучить дуже показово: "у зв'язку з поточною оперативною обстановкою". Тобто Кремль фактично визнає, що війна, яку російська пропаганда роками намагалася подавати як контрольовану "спецоперацію", впливає навіть на головний символ російського мілітаризму.

За даними ЗМІ, це буде перший парад 9 травня в Москві без військової техніки після 2007 року. Водночас авіаційну частину повністю не скасовують: російська сторона заявляє про плани показати пілотажні групи та штурмовики Су-25.

Після початку повномасштабного вторгнення Росія поступово скорочувала масштаб парадів до 9 травня. У різних містах РФ скасовували або обмежували масові заходи, а тепер зміни торкнулися і головного параду в Москві.

Для Кремля 9 травня давно перестало бути днем пам'яті. Його перетворили на політичний культ, де військова техніка, ракети і демонстрація сили мали доводити росіянам образ "непереможної армії". Але у 2026 році цю картинку доводиться урізати саме через ту війну, яку Росія сама розпочала проти України.

Коротко

• На параді 9 травня 2026 року в Москві не буде колони військової техніки.
• Міноборони РФ пояснило це "поточною оперативною обстановкою".
• Це буде перший такий парад у Москві після 2007 року.
• Авіаційну частину параду росіяни поки що залишають.
• Рішення виглядає як прямий наслідок війни, яку Росія веде проти України.

Таким чином, Москва намагається зберегти сам ритуал параду, але вже без одного з його головних елементів. І це добре показує різницю між пропагандистською картинкою та реальною "оперативною обстановкою", яку Росія сама для себе створила.

Можливо, парад 2025 року був останнім справжнім парадом у Росії. Бо навіть якщо Кремль у майбутньому ще зможе технічно провести подібне шоу, морально воно вже може втратити сенс. Російська армія, яку роками продавали як символ сили, після цієї війни ризикує остаточно стати символом ганьби.

Скандал біля Орбана: Мадяр заявив про заблоковані мільярдні перекази

Петер Мадяр заявив, що угорські податкові органи заблокували кілька переказів грошей за кордон, які він пов’язує з оточенням Антала Рогана, одного з найближчих людей Віктора Орбана. За словами Мадяра, йдеться про мільярди форинтів і підозру у відмиванні грошей.

Важливо: наразі це заява політика, а не вирок суду і не доведений факт. Але сама історія показує, наскільки небезпечним для України був режим Орбана, який роками грав на руку Кремлю всередині ЄС.

Що заявив Мадяр

29 квітня 2026 року Петер Мадяр заявив, що податкові органи Угорщини заблокували кілька спроб переказу грошей за кордон. За його словами, ці перекази були пов’язані з оточенням Антала Рогана, одного з ключових соратників Віктора Орбана.

Мадяр стверджує, що йдеться про мільярди форинтів і підозру у відмиванні грошей. При цьому він не представив публічних доказів, а Reuters прямо зазначає, що не змогло незалежно перевірити ці твердження.

Тобто юридично ситуація виглядає так: є політична заява, є повідомлення про дії податкових органів, є інформація про розслідування, але немає судового рішення і немає доведеного факту злочину.

Саме тому цю історію не можна подавати як остаточно встановлену корупційну схему. Але її точно можна і треба розглядати як привід для серйозного розслідування.

Чому фігура Рогана важлива

Антал Роган багато років був однією з ключових фігур у системі Орбана. Його пов’язують з політичною машиною Fidesz, контролем над комунікаціями та впливом на інформаційний простір. Тому будь-які заяви про можливі фінансові операції людей з його оточення не є дрібною внутрішньою історією Угорщини.

Це питання про те, як працювала система влади Орбана. Система, яка одночасно будувала конфлікт з ЄС, блокувала рішення на користь України, торгувалася за європейські гроші і роками просувала політику, вигідну Москві.

Якщо підозри Мадяра підтвердяться, це буде не просто історія про гроші. Це буде ще один удар по міфу про "суверенну політику" Орбана. Бо дуже часто за гучними словами про "національні інтереси" ховається банальна боротьба за контроль над потоками, медіа, судами і державними ресурсами.

Але ключове слово тут саме "якщо". На цьому етапі твердження про перекази та відмивання грошей залишаються заявою Мадяра. Крапку можуть ставити не політичні дописи, а слідство, докази і суд.

Але якщо уважно подивитися на сам матеріал, на який усі посилаються, картина стає значно менш сенсаційною.

У відео, яке обговорюють, немає жодного фрагмента оригінального аудіо. Там не звучать голоси учасників розмов. Глядач не може сам почути інтонацію, паузи, контекст або переконатися, що саме було сказано. Журналіст просто зачитує текст.

І це важливий момент. Бо в самому матеріалі йдеться не про те, що редакція публікує повноцінні аудіозаписи, а про те, що до журналістів потрапили розшифровки розмов.

Чому слово "плівки" тут може вводити в оману

Коли люди чують слово "плівки", у них виникає дуже конкретна асоціація: є запис, є голоси, є можливість послухати розмову і самостійно оцінити, хто що сказав.

Але в цій історії публічно показано не аудіо, а текст. Тобто фактично ми маємо не "плівки" у класичному розумінні, а розшифровки невідомого для широкої публіки походження.

Хто саме робив ці розшифровки, з яких саме записів, чи можна перевірити їхню точність, чи є там повний контекст розмов, чи тільки окремі фрагменти - цього публіка не бачить.

Саме тому проблема не в тому, що тему взагалі не треба обговорювати. Проблема в тому, що її часто подають так, ніби докази вже лежать на столі, хоча насправді суспільству показали лише текстову версію окремих фрагментів.

Що є у розшифровках

У тексті згадуються розмови про гроші, застави, вплив, людей з оточення влади, а також прізвища або імена, які одразу привертають увагу.

Саме це і створює відчуття великої політичної сенсації. Бо коли в одному інформаційному полі з’являються Міндіч, гроші, правоохоронні органи, політичний вплив і натяки на високі кабінети, багато хто автоматично сприймає це як уже доведене викриття.

Але між "у тексті щось згадується" і "це прямо доводить вину конкретної людини" є велика різниця.

Журналістський матеріал може бути приводом для запитань. Він може бути підставою для суспільної уваги. Він може бути сигналом для правоохоронців. Але сам по собі зачитаний текст не є вироком і не є прямим доказом для всіх тих висновків, які зараз намагаються навішати у соцмережах.

Що насправді означає згадка про "Вову"

Окремо розганяють фразу про те, що хтось "говорив з Вовою". Саме навколо цього зараз будують найбільше натяків.

Але якщо дивитися тверезо, сама згадка нічого не доводить.

У розшифровці немає повного змісту цієї розмови. Не зрозуміло, про що саме говорили. Не видно, які рішення після цього були ухвалені. Не доведено, що йдеться саме про ту людину, яку всі мають на увазі. І головне - немає прямого підтвердження, що ця людина щось знала, погоджувала або брала участь у будь-якій схемі.

Тобто маємо не доказ, а натяк. А натяк - це не факт.

На цьому і будується основна маніпуляція: береться емоційно сильна згадка, до неї додається політичний контекст, а потім аудиторії підсовують висновок, якого прямо в матеріалі немає.

Де межа між журналістським матеріалом і політичною маніпуляцією

Сам факт появи таких розшифровок може бути важливим. Якщо хоча б частина цього тексту відповідає реальності, це має перевірятися правоохоронними органами. І суспільство має право вимагати відповідей.

Але є велика різниця між словами "це треба перевірити" і словами "все вже доведено".

Коли у заголовках пишуть про "плівки", хоча широкій аудиторії показали лише зачитані розшифровки, це вже створює хибне враження.

Коли зі згадки про "Вову" роблять висновок про причетність найвищого керівництва, хоча зміст розмови не наведено, це вже не аналіз, а політична інтерпретація.

Коли текст невідомого походження подають як остаточний доказ, це вже не журналістика, а інформаційний розгін.

Що маємо по факту

• Публічно обговорюється не повне аудіо, а розшифровки розмов.
• У відео немає можливості самостійно почути голоси, інтонації і контекст.
• Згадки про окремих людей не є автоматичним доказом їхньої участі у схемах.
• Фраза про "Вову" без змісту розмови нічого прямо не доводить.
• Тема може бути важливою, але її подача часто є значно гучнішою за самі факти.

Висновок

Історія з "плівками Міндіча" потребує уваги. Але саме як історія, яку треба перевіряти, а не як уже доведений факт.

Якщо розшифровки справжні, це питання до правоохоронних органів, слідства і суду. Але суспільству не варто підміняти докази емоціями, а факти - політичними натяками.

Бо зараз головна маніпуляція саме в цьому: людям продають відчуття викриття, хоча публічно їм показали не повноцінні записи, а текстові фрагменти, навколо яких уже добудували потрібні політичні висновки.

Тому правильна позиція тут проста: перевіряти треба все. Але називати доведеним те, що поки тримається на припущеннях, - це або поспіх, або свідома маніпуляція.

Перша - Україна продовжує бити по російській нафтовій інфраструктурі, зокрема по НПЗ. Про удари по Туапсе і наслідки для інфраструктури РФ писали міжнародні медіа, зокрема Reuters.

Друга - з’являється скандал навколо “плівок Міндіча”, де окремий акцент робиться на Fire Point.

Що відомо про Fire Point

У відкритих джерелах Fire Point називають виробником далекобійних ударних БПЛА. Наприклад, про масштаби виробництва писав ArmyInform.

Також у медіа згадувалась розробка ракет типу “Фламінго”, про що писало Delo.ua.

Тобто мова йде про компанію з оборонного сектору, а не про випадковий бізнес.

Що нам показали

У відео, яке поширюється, відсутнє головне - аудіо.

Є лише зачитування тексту, який називають “розшифровками”.

Це означає:

• немає можливості перевірити голоси
• немає підтвердження контексту
• немає способу незалежно перевірити автентичність

Тобто це не “плівки”, а текст, який пропонують прийняти на віру.

Формат подачі

Матеріал виглядає як терміновий інформаційний вкид: замість повноцінної доказової бази глядачу пропонують зачитаний текст без аудіо.

Це не доказ маніпуляції, але це слабке місце, яке не дає перевірити інформацію.

Позиція сторін

Після публікації Fire Point заявила, що інформація може бути викривлена або змонтована, і звернулась до НАБУ з вимогою перевірити автентичність матеріалів, про що повідомляє Суспільне.

Також компанія заявляє про проведені аудити та невідповідність озвучених цифр.

Сам Міндіч також заперечує викладене.

Тобто на цей момент є не доведений факт, а конфлікт тверджень.

Сенс публікації

Тут виникає логічне питання.

“Плівки Деркача” були оприлюднені, після чого Офіс генпрокурора відкрив кримінальне провадження, про що писало Суспільне.

Тобто там була логіка: аудіо - реакція правоохоронців.

А тут розслідування вже існує, але публікуються не записи, а розшифровки.

Суспільство не може перевірити ці дані. Голоси не можна впізнати. Факти не можна підтвердити.

При цьому фігуранти можуть отримати розуміння, які епізоди цікавлять слідство.

Це більше схоже не на допомогу слідству, а на інформаційний шум.

Ще один момент

Навіть якби аудіо було, більшість людей не змогли б ідентифікувати голоси.

Це не рівень публічних осіб, як у випадку з “плівками Деркача”.

А з урахуванням розвитку штучного інтелекту питання автентичності аудіо ще складніше.

А тут немає навіть цього - лише текст.

Висновок

Якщо є корупція - її потрібно доводити.

Але доводити доказами, які можна перевірити.

Бо інакше:

• публікується текст
• створюється скандал
• люди роблять висновки без перевірки

І головне питання залишається простим:

якщо це дійсно “плівки” - де аудіо?

Сенс української відповіді простий: якщо Кремль справді хоче припинення вогню, йому не потрібно чекати дати, зручної для московського параду. Тиша може початися раніше. А якщо Росія відмовиться, тоді стане очевидно, що йшлося не про мир і не про людські життя, а про безпеку святкування в Москві.

Раніше Володимир Путін оголосив так зване перемир’я на 8-9 травня, прив’язавши його до російського Дня перемоги. В Україні таку ініціативу сприйняли скептично, бо вона виглядає не як реальна спроба зупинити війну, а як бажання захистити російські урочистості від можливих наслідків тієї ж російської агресії.

Зеленський заявив, що людське життя важливіше за будь-які святкові дати, і Україна готова діяти дзеркально з моменту початку режиму тиші. Фактично Київ поставив Кремль у незручне становище: або Росія погоджується на більш раннє припинення вогню і показує, що справді здатна зупинити удари, або сама викриває власне "перемир’я" як піар-ширму під парад.

На цьому тлі Росія продовжує бити по українській інфраструктурі. За даними Reuters, російська ракетно-дронова атака по об’єктах газовидобутку в Полтавській та Харківській областях призвела до загибелі п’яти людей і поранення десятків інших. Це лише посилює сумніви в щирості кремлівських заяв про "тишу".

І тут Зеленський зіграв дуже просто, але боляче для Кремля. Путін хотів виглядати миротворцем на два святкові дні, а Україна запропонувала перевірити його "миролюбність" раніше. Не на словах. Не під парад. А по-справжньому.

Якщо Росія може зупинити вогонь 8-9 травня заради картинки в Москві, значить вона може зупинити його і 6 травня. А якщо не може або не хоче, тоді це не перемир’я. Це просто спроба купити спокій для параду, поки війна проти України триває.

Підсумок простий: Путін хотів використати "перемир’я" як декорацію до 9 травня, а Зеленський перетворив цю декорацію на тест для самого Кремля. І тепер відповідати доведеться не Україні, а Росії.

І ця історія стала не стільки тестом для Зеленського, скільки тестом для тих, хто поспішив перетворити банківський інцидент на чергову байку про "чорну касу Зеленського".

І що тепер?

• І далі будете читати тих, хто розганяв брехню про "чорну касу Зеленського"?
• І далі будете робити вигляд, що це була "журналістика", "розслідування" і "критика влади"?
• Історія з грошима Ощадбанку в Угорщині стала дуже хорошим тестом. Але не для Зеленського. І навіть не тільки для Угорщини.
• Це був тест для українського інформаційного простору.
• Для блогерів, сторінок, "експертів", політичних фан-клубів і всіх тих, хто під виглядом "викриттів" вкотре розносив людям політичну хрінь, яка дивно збігалася з кремлівськими наративами.

Як із банківського інциденту зробили "чорну касу Зеленського"

Пам’ятаєте, скільки тоді було крику?

• То це "чорна каса Зеленського".
• То "відмивання грошей".
• То "таємні мільйони Банкової".
• То "фургони їхали не туди".
• То "вивозили награбоване".
• То "золото Зеленського".

Версії мінялися на ходу, але суть була одна: будь-якою ціною приліпити цю історію до Зеленського.

Не розібратися.

Не дочекатися офіційних пояснень.

Не перевірити, кому належать кошти.

Не поставити питання до Угорщини.

А саме приліпити до Зеленського.

Бо так зручніше. Бо так краще заходить аудиторії. Бо ненависть до Зеленського для частини людей давно стала заміною мислення.

А тепер що?

Угорщина повернула Україні кошти та цінності Ощадбанку в повному обсязі.

Не "гроші Зеленського".

Не "чорну касу".

Не "таємний фонд влади".

Не "вкрадені мільйони Банкової".

А кошти та цінності державного Ощадбанку, які були вилучені угорськими спецслужбами в березні.

Так, наскільки видно з відкритої інформації, Угорщина не виходила з офіційними вибаченнями і не казала прямо: "ми помилилися".

Але головний факт уже є.

Якби в Угорщини були реальні докази, що це "чорна каса Зеленського", відмивання грошей або злочинна схема, ці кошти навряд чи просто повернули б Україні в повному обсязі.

Їх би арештували як речові докази.

Показали б схему.

Пред’явили б обвинувачення конкретним людям.

Пояснили б, хто власник грошей, хто отримувач, куди їх везли і яке відношення це має до Зеленського.

Але замість гучного міжнародного викриття ми бачимо повернення коштів державному Ощадбанку.

Питання вже не до Зеленського

І тут питання вже не до Зеленського.

Питання до тих, хто це розганяв.

Ви ж тоді не писали обережно: "є інцидент, треба чекати фактів".

Ви ж не казали: "Угорщина заявляє про перевірку, подивимось, чим це закінчиться".

Ви ж не пояснювали людям, що інкасаторські перевезення, банківські кошти, міжнародні процедури і політичні фантазії з телеграм-каналів - це різні речі.

Ні.

Ви одразу продавали людям готовий вирок: "чорна каса Зеленського".

Ну то де тепер ваша "чорна каса"?

• Де докази?
• Де схема?
• Де документи?
• Де встановлений кінцевий отримувач?
• Де гучне міжнародне викриття?
• Де арештовані "гроші Зеленського"?

Нічого цього немає.

Є повернуті Україні кошти Ощадбанку.

І є черговий список людей, сторінок, блогерів і "експертів", які в момент інформаційної атаки знову побігли працювати ретрансляторами.

Хтось свідомо.

Хтось по дурості.

Хтось через ненависть до Зеленського.

Хтось тому, що давно вже не відрізняє критику влади від участі в кремлівській інформаційній помийці.

Але результат один.

Вони взяли мутну історію, обліпили її звинуваченнями, рознесли це по людях, а тепер, коли кошти повернули Ощадбанку, мовчать або роблять вигляд, що нічого не сталося.

Це не критика влади. Це інформаційна помийка

І це дуже показово.

Бо нормальна журналістика працює інакше.

Нормальна журналістика пише: є факт затримання, є позиція Угорщини, є позиція Ощадбанку, є позиція України, чекаємо документів і правової оцінки.

Пропаганда працює по-іншому.

Вона бере інцидент, додає потрібне прізвище, домальовує схему, запускає емоцію і жене це в маси до того, як з’являться факти.

Саме це ми й побачили.

Згадайте, хто це розганяв

І тому ця історія важлива не тільки через сам факт повернення коштів.

Вона важлива як маркер.

Згадайте, хто тоді розганяв версію про "чорну касу Зеленського".

Згадайте, хто писав про "вивезення грошей".

Згадайте, хто вигадував, що фургони їхали не туди.

Згадайте, хто подавав підозри як доведений факт.

Згадайте, хто знову кричав про "злочинну владу", не маючи на руках нічого, крім політичної фантазії.

І зробіть простий висновок: чи варто читати цих людей наступного разу, коли вони знову принесуть вам "сенсаційне викриття".

Бо якщо людина один раз помилилася і потім чесно це визнала - це може бути помилка.

Але якщо людина раз за разом розносить те, що потім розсипається, і ніколи не вибачається, ніколи не виправляє, ніколи не пояснює своїй аудиторії, що ввела її в оману, то це вже не випадковість.

Це або тупість.

Або пропаганда.

А дуже часто - і те, і те одночасно.

Джерела

• Reuters про повернення Угорщиною коштів і золота Ощадбанку
• Reuters про березневе вилучення автомобілів, готівки та золота Ощадбанку
• Укрінформ про заяву Ощадбанку щодо повернення майна та цінностей
• Associated Press про рішення Орбана утримувати вилучені кошти та золото

І це дуже хороший момент, щоб згадати тих, хто ще недавно розповідав українцям, що "Фламінго" нібито тільки красиво злітають, але нікуди не прилітають.

То як тепер?

І далі будете читати тих, хто розганяв насмішки про українські ракети?

І далі будете робити вигляд, що це була "експертна критика", а не чергова хвиля зневіри?

Бо історія з "Фламінго" стала дуже показовою.

Спочатку нам розповідали, що ракети нібито існують тільки для картинки.

Потім казали, що вони тільки ефектно злітають.

Потім натякали, що це піар, розпил, фейк, декорація, чергова "брехня влади".

А тепер ці ракети прилетіли по російському військово-промисловому об’єкту в Чебоксарах.

І не просто десь поруч із кордоном.

А на відстань понад 1500 км.

Що сталося в Чебоксарах

За повідомленням Зеленського, у ніч на 5 травня були бойові пуски крилатих ракет F-5 Flamingo в межах операції Сил оборони Deep Strike по кількох цілях противника, зокрема по об’єкту військово-промислового комплексу в Чебоксарах.

На ураженому виробництві росіяни виготовляли системи релейного захисту, автоматики, низьковольтної апаратури, а також елементи навігації для російського флоту, ракетної галузі, авіації та бронетехніки.

OSINT-аналітики також повідомляли про ураження об’єкта "Прогрес" у Чебоксарах. За їхніми даними, ракета FP-5 Flamingo влучила в зовнішню частину будівлі, після чого всередині виникла масштабна пожежа.

Тобто це вже не розмови про "мультики", "піар" і "злітають красиво".

Це удар по російському ВПК.

А тепер питання до зрадофілів

Де тепер ті, хто кричав, що "Фламінго" тільки злітають?

Де ті, хто насміхався з української ракети?

Де ті, хто бігав по ефірах, соцмережах і коментарях із розповідями, що це все фейк, піар і "влада знову бреше"?

Вони зараз вибачилися?

Визнали, що поспішили?

Сказали своїй аудиторії: "ми помилилися"?

Ні.

Вони просто переключаться на наступну тему.

Бо їхнє завдання не розібратися.

Їхнє завдання - сіяти зневіру.

Це не про любов до Зеленського

І тут не треба знову вмикати дурну платівку про "ви захищаєте Зеленського".

Ні.

Йдеться не про Зеленського.

Йдеться про українську зброю.

Про українське виробництво.

Про українські далекобійні можливості.

Про те, що під час війни частина наших "критиків влади" чомусь дуже часто б’є не по корупції, не по конкретних проблемах і не по реальних помилках, а по довірі до української оборони.

І коли людина насміхається з української ракети, а потім ця ракета летить понад 1500 км і б’є по російському ВПК, то це вже не просто "думка".

Це маркер.

Критика і зрада - це різні речі

Нормальна критика питає:

• скільки ракет виробляється;
• чи є стабільне фінансування;
• чи захищене виробництво;
• чи немає корупції в контрактах;
• чи відповідає зброя заявленим характеристикам.

Це нормальні питання.

Але коли людина без фактів розганяє "вони тільки злітають", "нікуди не потрапляють", "це піар" і "нас знову обманюють", то це вже не критика.

Це інформаційне обслуговування зневіри.

Саме так працює російська пропаганда: не обов’язково переконувати, що Росія сильна. Достатньо переконувати українців, що в України нічого не вийде.

Фламінго долетіли. А брехня знову розсипалась

Тепер факт простий.

Українські "Фламінго" були застосовані по російському військово-промисловому об’єкту в Чебоксарах.

Ракети подолали понад 1500 км.

OSINT-аналітики повідомляють про ураження об’єкта, пов’язаного з виробництвом елементів навігації для російського озброєння.

А ті, хто кричав, що "Фламінго" тільки злітають, знову опинилися в дуже незручній ситуації.

Бо ракети не просто злетіли.

Вони долетіли.

І тепер питання до читачів: чи варто наступного разу вірити тим, хто вже вкотре продає вам зневіру під виглядом "правди"?

Бо якщо людина помилилася один раз і чесно це визнала - це помилка.

А якщо людина раз за разом насміхається з українських можливостей, повторює тези, які вигідні Росії, а потім просто мовчить, коли реальність б’є її по обличчю, то це вже не помилка.

Це або дурість.

Або пропаганда.

А дуже часто - і те, і те одночасно.

Джерела

• Українська правда: Зеленський повідомив про удар "Фламінго" по об’єкту ВПК у Чебоксарах
• Business Insider: Україна показала нові відео запусків Flamingo
• NV: OSINT-аналітики описали наслідки удару Flamingo по об’єкту в Чебоксарах

Денис Штилерман: что известно о совладельце Fire Point из открытых источников

Денис Леонидович Штилерман - украинский бизнесмен, связанный с оборонной компанией Fire Point. В украинских и международных публикациях его называют сооснователем, совладельцем и главным конструктором Fire Point. Компания известна разработкой и производством дальнобойных ударных беспилотников и ракетных систем, в частности FP-1 и "Фламинго". (ТСН.ua)

По данным открытых источников, Штилерман родился в Одессе. В публичных биографических справках указывается дата рождения 1 января 1974 года. (Вікіпедія)

Штилерман рассказывал, что в начале 1990-х переехал в Москву для учебы в Московском физико-техническом институте. По его словам, российское гражданство он получил автоматически после прописки в общежитии. В интервью он также утверждал, что в 2016 году был лишен российского гражданства. (ТСН.ua)

В публикациях также указывается, что раньше Штилерман имел другую фамилию - Данилов, после чего вернул фамилию Штилерман. (РБК-Україна)

Вопрос российского гражданства Штилермана отдельно освещали украинские медиа. По данным Censor.NET, российские суды рассматривали документы, связанные с гражданством человека с фамилией Данилов, он же Штилерман. В публикации говорится, что суды пришли к выводу об отсутствии у него российского гражданства и законности аннулирования документов, удостоверявших его личность как гражданина РФ. (Цензор.НЕТ)

При этом Центр противодействия коррупции и ряд медиа писали, что в середине или конце 2010-х годов Штилерман пытался восстановить российское гражданство через судебные процедуры в РФ. Эти утверждения подаются как данные расследователей и требуют отдельной проверки по судебным документам. (Апостроф)

Fire Point была основана после начала полномасштабного вторжения России. По данным Associated Press, компания из малоизвестной структуры выросла в крупного оборонного производителя и заявляла о доходах около 1 миллиарда долларов в год. AP также писала, что Fire Point строит завод в Дании для производства компонентов ракетного топлива, а в консультативный совет компании вошел бывший госсекретарь США Майк Помпео. (Associated Press)

По данным "Украинской правды", почти 100% доли Fire Point в ноябре 2025 года были переданы от Егора Скалыги Денису Штилерману. В материале говорится, что компания объясняла прежнее сокрытие Штилермана как основного бенефициара тем, что он имел российское гражданство, а его семья некоторое время после начала полномасштабного вторжения оставалась в России. (Українська правда)

Ранее, до этой передачи доли, публично обсуждалось, что согласно данным госреестра 100% Fire Point принадлежали Егору Скалыге. Об этом, в частности, писал Censor.NET со ссылкой на заявление Виталия Шабунина. (Цензор.НЕТ)

Вокруг Fire Point также публично обсуждалась возможная связь с Тимуром Миндичем. Штилерман заявлял, что Миндич хотел войти в капитал Fire Point, но компания ему отказала. По словам Штилермана, Миндич не является совладельцем Fire Point. (РБК-Україна)

Associated Press писала, что украинские антикоррупционные органы изучают контракты Fire Point, в частности возможное завышение цен или количества дронов FP-1 в контрактах с Министерством обороны. В том же материале AP указывала, что расследование касается FP-1 и контрактов, а не ракеты "Фламинго". (Associated Press)

По данным Центра противодействия коррупции, у Штилермана в России был долг около 1,6 миллиарда рублей. ЦПК ссылался на данные публичных электронных торгов РФ, где продавалось право требования к нему. (Апостроф)

В интервью и публикациях Штилерман фигурирует как главный конструктор Fire Point и один из людей, связанных с разработкой ракеты "Фламинго". Украинские медиа также называли его конструктором этой ракеты. (ТСН.ua)

Почему вокруг этой биографии возник спор

Главный вопрос не в том, что человек учился в Москве в начале 1990-х. Сам по себе этот факт ничего не доказывает. Вопрос в другом: что именно происходило с российским гражданством, пытался ли Штилерман его восстановить, как была устроена собственность Fire Point, почему эта структура долго выглядела непрозрачно, и есть ли реальные доказательства связи компании с Тимуром Миндичем.

На данный момент из открытых источников видно несколько разных уровней информации. Есть публичные слова самого Штилермана. Есть публикации журналистов. Есть утверждения Центра противодействия коррупции. Есть сообщения Associated Press о расследовании контрактов Fire Point по FP-1. Но все это не одно и то же. Публичное подозрение, журналистская версия, судебный документ и доказанный юридический факт - это разные вещи.

Поэтому корректный вывод пока такой: биография Дениса Штилермана содержит вопросы, которые требуют проверки, но сами по себе они не доказывают ни предательства, ни работы на Россию, ни незаконности деятельности Fire Point. В то же время компания, которая работает с оборонными контрактами во время войны, должна быть максимально прозрачной, потому что речь идет не о частном скандале, а о доверии к оборонной сфере.

І це дуже показова історія.

Бо 9 травня в Росії давно перестало бути днем пам'яті. Кремль перетворив цю дату на політичний культ, на вітрину мілітаризму і на щорічну демонстрацію сили. Танки, ракети, колони, пафос, "деды воевали", "можем повторить" і телевізійна картинка для населення.

Але тепер ця картинка тріщить.

За повідомленнями Reuters, вже 5 травня в Москві у багатьох користувачів були проблеми з мобільним інтернетом перед парадом 9 травня. Це било не лише по месенджерах. Проблеми зачіпали оплату, навігацію, зв'язок і роботу звичних міських сервісів.

Окремо російське Мінцифри заявило, що 9 травня в Москві буде тимчасово обмежено мобільний інтернет, SMS і навіть доступ до так званого "білого списку" сайтів. Офіційна причина, звісно, звучить красиво - "для забезпечення безпеки святкових заходів".

Перекладаємо з кремлівської: головний російський парад уже не можуть провести без глушіння зв'язку, нервів і страху.

І це не тільки про інтернет.

На тлі підготовки до 9 травня повідомлялося і про порушення роботи московських аеропортів через атаки дронів. Associated Press писало, що були зірвані або затримані майже 100 рейсів, а сам парад у Москві цього року має пройти без військової техніки.

Тобто підготовка до "свята перемоги" дедалі більше схожа не на демонстрацію сили, а на режим спецоперації з порятунку телевізійної картинки.

І тут особливо символічно згадати, з чого все починалося.

Росіяни мріяли проводити свої паради в Києві. Вони розповідали про "Київ за три дні", малювали собі окуповану Україну, російські колони на Хрещатику і "нову реальність", у якій Україна нібито мала перестати існувати як незалежна держава.

А тепер дійшло до того, що навіть у Москві свій парад нормально провести не можуть.

• Без відключення мобільного інтернету.
• Без проблем із SMS.
• Без збоїв у роботі аеропортів.
• Без посилених заходів безпеки.
• Без страху, що війна, яку вони самі принесли в Україну, повернеться до них у святковий день.

Кремль хотів показати силу. А показує страх.

Окремо варто згадати і про "перемир'я", яке Росія намагалася прив'язати до 9 травня. Путин оголосив про тимчасове припинення вогню саме на дні, зручні для московського параду. Україна відповіла просто: якщо Росія справді хоче тиші, її можна почати раніше.

Але логіка Кремля очевидна. Коли йдеться про життя українців, Росія продовжує удари. А коли йдеться про безпеку параду в Москві, вона раптом згадує про "перемир'я", "безпеку" і необхідність відключати зв'язок.

Їм не потрібен мир.

Їм потрібна красива картинка на 9 травня.

Не тиша для людей.

А тиша для параду.

Не припинення війни.

А пауза, щоб телевізор показав Путіна без вибухів, без паніки і без очевидного провалу міфу про "велику непереможну Росію".

Але реальність уже пробилася крізь декорації.

Країна, яка хотіла диктувати умови Україні, тепер змушена обмежувати зв'язок у власній столиці. Країна, яка хотіла проводити паради в Києві, тепер не може спокійно провести парад у Москві. Країна, яка будувала культ військової сили, тепер змушена ховати цей культ за глушилками, закритими аеропортами і посиленою охороною.

Це вже не парад сили.

Це парад страху під виглядом "святкових заходів".

Джерела

• Reuters: Russia limits mobile internet ahead of scaled-back Victory Day parade
• Українська правда: У Москві 9 травня відключать мобільний інтернет і SMS
• Associated Press: Drone attack disrupted flights ahead of Russia's Victory Day events
• Associated Press: Russia to hold Victory Day parade without military equipment
• Kyiv Independent: Russia cuts mobile internet ahead of Victory Day parade

Перша річ - факти. НАБУ і САП повідомили колишньому керівнику Офісу Президента Андрію Єрмаку про підозру у справі про легалізацію 460 млн грн на елітному будівництві під Києвом. Кваліфікація - ч. 3 ст. 209 КК України.

Також директор НАБУ Семен Кривонос заявив, що на етапі повідомлення про підозру НАБУ і САП вважають доказову базу достатньою, щоб підозра витримала перевірку в суді.

Але друга річ - це те, як цю історію зараз упаковує російська пропаганда. І ось тут починається найцікавіше.

Російська пропаганда подає це не як роботу антикорупційних органів, а як “розвал влади Зеленського”

Російські та проросійські майданчики подають справу Єрмака не як роботу українських антикорупційних органів, а як доказ “розвалу влади”, “гризні еліт” і нібито повної некерованості України.

Це видно не на одному сайті. RT уже випустило матеріал з рамкою “класична гризня еліт”. EADaily пише про підозру “другу Зеленського Єрмаку”, одразу приклеюючи справу не лише до фігуранта, а й до президента. “Московський комсомолець” виносить рамку ще жорсткіше: “кола навколо Зеленського стискаються”.

Тобто вони не кажуть: “В Україні антикорупційні органи розслідують справу проти колишнього голови Офісу Президента”. Вони кажуть: “Це не боротьба з корупцією, а внутрішньополітична конкуренція, зовнішній тиск і розвал української влади”.

Сенс цієї рамки простий: знецінити сам факт, що в Україні є НАБУ, САП, ВАКС, публічний суд і розслідування проти людини, яка ще недавно була однією з найвпливовіших у державі.

Для російської пропаганди дуже небезпечна думка, що українські інституції можуть працювати навіть проти колишніх високопосадовців. Тому вони замінюють цю думку іншою: “Це не інституції, це гризня”.

Вони намагаються приклеїти Єрмака особисто до Зеленського

Наступна рамка - “це не справа Єрмака, це справа Зеленського”.

RT уже переказує матеріали, де йдеться, що Зеленський нібито може стати фігурантом справи. Підстава там не судове рішення, не підозра Зеленському, не офіційна заява НАБУ, а зв’язка через чутки, “плівки Міндіча” і політичні припущення.

Ту саму лінію видно й на інших майданчиках. EADaily подає підозру Єрмаку як “останнє попередження Зеленському”. “Российская газета” пише, що Єрмака звинуватили в легалізації коштів, але в російському інформаційному полі такі повідомлення майже неминуче вбудовуються в ширшу рамку: бити не лише по Єрмаку, а по всій українській владі.

Тобто навіть коли формально обговорюється підозра конкретній людині, політично тему тягнуть до Зеленського. Так юридична справа перетворюється на інструмент дискредитації України.

Вони перетворюють юридичну справу на політичний мем

Замість того щоб обговорювати склад злочину, докази, легалізацію коштів, роль кожного фігуранта, процесуальні ризики і позицію захисту, російська пропаганда тягне в центр теми “ворожку”, “феншуй”, “наркоманію”, “хаос” та інший бруд.

Чому?

Тому що юридичний аналіз нудний і потребує доказів. А меми про ворожок і наркотики працюють швидше. Їх легше нарізати, легше кидати в коментарі, легше вішати на Зеленського, легше використовувати проти України на зовнішню аудиторію.

Саме тому в російському інфополі справу Єрмака склеюють з іншими темами: “плівками”, інтерв’ю колишніх людей з оточення влади, розмовами про “хаос” і “розвал”. Lenta.ru ще раніше використовувала тему “справи Міндіча” через фразу про те, що “Зеленський має бути поза підозрами”. Такі матеріали створюють фон, у який потім зручно вставляти будь-яку нову корупційну історію.

Але це вже не аналіз корупції. Це емоційна картинка: “ворожки, наркотики, Зеленський, хаос, Україна неадекватна”.

Вони використовують справу Єрмака як аргумент проти допомоги Україні

Один із головних сенсів російської пропаганди - не просто вдарити по Єрмаку чи Зеленському.

Головна ціль - вдарити по довірі до України.

Логіка така: “Дивіться, в Україні корупція”. “Дивіться, поруч із Зеленським підозрювані”. “Дивіться, вони там усе розкрадають”. “Отже, Заходу не можна давати Україні гроші й зброю”.

Саме тому російські медіа так охоче беруть подібні теми. Газета.Ru може подати новину як формальне повідомлення про те, що САП висунула обвинувачення Єрмаку, РБК може описати сам факт підозри у політичному розділі, але далі вся ця тема легко вбудовується в загальний російський наратив: Україна нібито не заслуговує на довіру і допомогу.

Це класична російська схема. Вона не спрямована на те, щоб Україна стала чистішою. Вона спрямована на те, щоб Україна стала слабшою.

Корупцію в Україні треба розслідувати. Винні мають відповідати. Але коли російська пропаганда кричить про корупцію в Україні, її мета не справедливість. Її мета - зупинити допомогу Україні і знизити довіру до української держави.

Вони прив’язують корупційну справу до теми війни і миру

RT уже публікує тезу, що Зеленський нібито не має наміру йти на мирну угоду. Це дуже важлива склейка.

Корупційну справу використовують не лише проти Єрмака. Її використовують для старого російського тезису: “Війна триває не тому, що Росія напала, окупує території і продовжує вбивати українців, а тому що Зеленському нібито вигідна війна”.

Тобто реальність перевертається.

Росія напала - але винен Зеленський. Росія продовжує війну - але винен Зеленський. Росія не виводить війська - але винен Зеленський. А справа Єрмака стає просто новою упаковкою для старого російського наративу.

Вони хочуть, щоб українці самі розносили їхню рамку

Найнебезпечніший момент не в тому, що RT, РИА, ТАСС чи інші російські майданчики писатимуть бруд про Україну. Вони й так роблять це щодня.

Небезпечніше інше: коли українці беруть російську рамку і починають поширювати її від себе.

Наприклад: “Усе доведено”. “Україна повністю корумпована”. “Партнери тепер точно від нас відвернуться”. “Зеленський особисто винен у всьому”. “Допомогу нам давати не можна, бо все розкрадуть”. “Війна триває, бо владі вигідно красти”.

Це вже не боротьба з корупцією. Це повторення тієї рамки, яку зараз будує російська пропаганда.

Як можна обговорювати справу Єрмака нормально

Нормальна позиція виглядає так: так, справу Єрмака треба розслідувати. Так, якщо провину буде доведено, він має відповідати за законом. Так, суспільство має право вимагати прозорості, документів, доказів і пояснень. Так, НАБУ, САП і ВАКС мають працювати без тиску.

Але при цьому підозра - це ще не вирок. Заява сторони обвинувачення - це ще не встановлений судом факт. Мем про “ворожку” - це не заміна юридичного аналізу. Інтерв’ю Мендель у Такера Карлсона - це не доказ у справі Єрмака.

А спроба через Єрмака довести, що “Україні не можна допомагати”, - це вже не антикорупційна позиція, а російський інформаційний інтерес.

В ЄС це можуть бачити інакше, ніж хоче російська пропаганда

Посол ЄС в Україні Катаріна Матернова заявила, що ті, хто розуміє реформи і ситуацію в Україні, можуть дивитися на справу Єрмака як на свідчення зрілості й стійкості українських антикорупційних інституцій.

І це повністю ламає російську рамку.

Тому що для Росії вигідно показати: “Україна згнила”. А для України важливо показати інше: “Так, корупція є. Але є й інституції, які можуть розслідувати навіть колишніх людей з верхівки влади”.

Це принципова різниця.

Висновок

Справа Єрмака - це серйозна історія. Її не можна замовчувати, не можна виправдовувати і не можна перетворювати на партійний захист.

Але й не можна бездумно повторювати російську рамку.

Російська пропаганда зараз використовує справу Єрмака не для боротьби з корупцією, а для чотирьох цілей:

• вдарити по Зеленському;
• вдарити по довірі до України;
• вдарити по західній допомозі;
• просунути тезу, що війна триває не через Росію, а через українську владу.

Тому питання не в тому, чи обговорювати Єрмака. Обговорювати треба.

Вони перетворюють юридичну справу на політичний мем: “ворожка”, “наркотики” і нові “шашлики”

Окрема ознака пропагандистської упаковки - це те, що складну юридичну справу намагаються замінити простими мемами. Замість обговорення складу злочину, доказів, легалізації коштів, ролі кожного фігуранта, позиції захисту і майбутнього судового процесу в центр теми витягують “ворожку”, “феншуй”, “наркотики”, “хаос” і побутову брудну картинку.

Це працює за тією ж логікою, за якою колись у масову свідомість закидали “шашлики”. Юридичні деталі складні. Їх треба читати, перевіряти, розуміти, відрізняти підозру від вироку, заяву сторони обвинувачення від рішення суду. А “ворожка” або “наркотики” не потребують пояснень. Це короткий образ, який легко повторити, легко кинути в коментарі, легко перетворити на мем і легко прив’язати до Зеленського.

Саме тому російським медіа вигідно зміщувати увагу з документів і доказів на емоційні ярлики. Коли людина обговорює “ворожку”, вона вже не обговорює, що саме інкримінують Єрмаку, які докази є у слідства, що скаже захист і що вирішить суд. Вона обговорює картинку, яку їй підсунула пропаганда.

Це не означає, що дивні або скандальні епізоди не можна згадувати взагалі. Можна. Але вони не мають замінювати юридичну суть справи. Бо коли вся розмова зводиться до “ворожки”, “феншую”, “наркотиків” і побутового бруду, це вже не антикорупційний аналіз, а готовий матеріал для російської інформаційної атаки.

Саме в таку емоційну рамку справа Єрмака й вбудовується в російському інфополі. Її склеюють з іншими темами: “плівками”, інтерв’ю колишніх людей з оточення влади, розмовами про “хаос” і “розвал”. Lenta.ru ще раніше використовувала тему “справи Міндіча” через фразу про те, що “Зеленський має бути поза підозрами”. Такі матеріали створюють фон, у який потім зручно вставляти будь-яку нову корупційну історію.

Але це вже не аналіз корупції. Це емоційна картинка: “ворожки, наркотики, Зеленський, хаос, Україна неадекватна”. І саме така картинка потрібна російській пропаганді.

Якщо ми замість документів, доказів і судового процесу обговорюємо тільки “ворожку” або інший мем, ми вже частково граємо на полі, яке підготувала російська пропаганда.

Питання в іншому: ми обговорюємо факти й докази чи допомагаємо Кремлю розганяти потрібну йому картинку?

Або ще ширше: "а США в Іраку?", "а НАТО в Югославії?", "а Косово?", "а Лівія?" На перший погляд може здатися, що людина говорить про історію, справедливість або подвійні стандарти. Але дуже часто це не аналіз, а спосіб втекти від конкретного питання зараз. Бо якщо ми обговорюємо напад Росії на Україну, то головне питання просте: яке право Росія мала нападати на Україну? Якщо замість відповіді людина тягне розмову в Ірак, Косово або Югославію, вона не відповідає. Вона змінює тему.

Коли "а що було раніше" замінює відповідь по суті

Проблема не в тому, що минуле взагалі не має значення. Минуле має значення. Історію потрібно знати. Старі помилки, злочини, політичні рішення, міжнародні конфлікти, корупційні скандали - усе це можна і потрібно аналізувати. Але минуле не може автоматично замінювати відповідь на конкретне питання в теперішньому. Якщо ми говоримо про напад Росії на Україну, то відповідь має бути про напад Росії на Україну. Якщо ми говоримо про конкретний факт сьогодні, то відповідь має бути про цей конкретний факт сьогодні.

Фраза "а що було раніше" не є аргументом сама по собі. Вона стає аргументом тільки тоді, коли людина може пояснити зв'язок: як саме те, що було раніше, доводить її думку зараз. Якщо такого пояснення немає, то це не аналіз, а втеча від розмови. Саме тому питання має звучати дуже просто: "І що це доводить зараз?"

Чужий приклад не є виправданням

Російська пропаганда дуже часто використовує прийом whataboutism - коли людині ставлять конкретне питання, а вона замість відповіді переводить розмову на чужі приклади: "а у них теж", "а вони раніше", "а чому ви про це мовчали". Наприклад, питаєш: "Чому Росія напала на Україну?" А у відповідь чуєш: "А США в Іраку?" Формально це може виглядати як розмова про справедливість, але на практиці часто працює як спосіб не відповідати по суті. Детальніше про саме поняття можна прочитати у Britannica.

Але навіть якщо дії США в Іраку були неправильними, незаконними або злочинними, це не дає Росії права нападати на Україну. Чужий злочин не легалізує твій злочин. Це якби злодій у суді сказав: "А чого ви мене судите? Інші теж крали". Можливо, інші теж винні. Але зараз питання про те, що зробив саме ти. Саме тому втеча в Ірак, Косово, Югославію або Лівію часто не є пошуком справедливості. Це спосіб не відповідати на питання про відповідальність Росії зараз.

Коли питаєш "і що це доводить?", відповідь зникає

Найцікавіше починається тоді, коли ставиш просте питання: "Добре, а навіщо ти це пишеш? Яка різниця, що було раніше, якщо ми зараз обговорюємо конкретну ситуацію?" І дуже часто людина не може пояснити. Вона може повторити фразу ще раз. Може сказати голосніше. Може перейти на емоції. Може почати сипати новими прикладами з минулого. Але пояснити зв'язок між тим, що вона згадала, і тим, що обговорюється зараз, вона не може.

Саме це я багато разів бачив у Xатрулетці. Людина повторює наративи, які їй забила в голову пропаганда: "Україна була в СРСР", "Україна була в Російській імперії", "Крим колись був у складі Росії", "Хрущов передав Крим Україні", "Одеса, Харків і Донбас колись були частиною імперії", "це історично російські землі", "у нас завжди була спільна історія", "раніше України як окремої держави не було". Але коли питаєш, як саме це доводить право Росії нападати на Україну, відповідь часто розвалюється. Тому що це не її логіка. Це чужий шаблон, який вона повторює, часто навіть не розуміючи, як він має працювати.

Такий самий механізм працює і проти українців

І ось тут починається найнеприємніше. Схожий механізм російська пропаганда використовує не тільки проти росіян. Вона так само працює і проти українців. Тільки для українців використовують не "Крим завжди був російський" і не "Україну створив Ленін". Для українців використовують наші внутрішні політичні тригери: "Свинарчук", "плівки Деркача", "а при Порошенку було так", "а тоді ви мовчали", "а раніше вас усе влаштовувало".

І механізм той самий. Людина не аналізує те, що відбувається зараз. Вона не пояснює, що саме доводить її тезу. Вона просто кидає старий тригер і очікує, що цього вже достатньо. Але "Свинарчук" сам по собі не є відповіддю на будь-яке сьогоднішнє питання. "Плівки Деркача" самі по собі не є відповіддю на будь-яку сьогоднішню дискусію. "А при Порошенку було так" не пояснює, що саме відбувається зараз.

Якщо людина згадує минуле, вона має пояснити зв'язок. Що саме це доводить? Як це відповідає на конкретне питання? Чому це має значення саме в цій ситуації? Якщо відповіді немає, то це не аргумент. Це просто натискання на емоційну кнопку.

Проблема не в згадці минулого, а в підміні логіки

Треба дуже чітко розділяти дві речі. Перше: минуле можна згадувати, якщо воно реально допомагає пояснити причинно-наслідковий зв'язок. Друге: минуле не можна використовувати як заміну доказів у теперішньому. Якщо людина каже "Свинарчук", але не пояснює, що саме це доводить у конкретній темі зараз, це не аргумент. Якщо людина каже "плівки Деркача", але не пояснює, що саме вони доводять у цій конкретній розмові, це не аргумент. Якщо людина каже "а США в Іраку", але не пояснює, як це дає Росії право нападати на Україну, це не аргумент.

Це все один і той самий шаблон: втекти від питання зараз у щось, що було раніше. Пропаганда не завжди вигадує все з нуля. Часто вона бере реальні події, реальні скандали, реальні образи, реальні помилки політиків - і використовує їх не для пошуку правди, а для вимкнення аналізу. Людина чує знайоме слово - "Свинарчук", "Деркач", "Ірак", "Косово", "Крим" - і вже не думає, чи має це відношення до теми. Вона просто реагує.

Чому це небезпечно

Небезпека в тому, що людина починає думати не фактами, а тригерами. Вона чує знайоме слово - і вже реагує. "Свинарчук" - значить усе зрозуміло. "Деркач" - значить усе зрозуміло. "Ірак" - значить Росія не гірша. "Косово" - значить можна не відповідати за Крим. Але це не мислення. Це реакція на кнопку.

Саме так пропаганда і працює. Вона не завжди змушує людину повірити в одну конкретну брехню. Часто вона просто привчає людину не аналізувати ситуацію, а реагувати на набір готових слів. І коли українці починають поводитися за таким самим принципом, це особливо сумно. Бо після спілкування з тисячами росіян у чатрулетці цей шаблон уже видно дуже швидко: ти питаєш людину по суті, а вона замість відповіді кидає щось із минулого. Потім питаєш: "І що це доводить?" А вона не може пояснити. Точно так само, як росіяни не могли пояснити свої наративи про "історичну справедливість".

Головне питання, яке варто ставити

Коли людина тікає в "а що було раніше", варто ставити дуже просте питання: "Що саме це доводить зараз?" Не "що було раніше". Не "хто тоді що сказав". Не "чому тоді мовчали". А саме: що це доводить у конкретній темі, яку ми обговорюємо зараз?

Якщо людина може пояснити зв'язок - добре, тоді це можна обговорювати. Якщо не може - значить перед нами не аргумент, а шаблон. І саме це відрізняє аналіз від пропаганди. Аналіз пояснює зв'язок. Пропаганда кидає тригер.

Висновок

Минуле потрібно пам'ятати. Але минуле не повинно замінювати аналіз теперішнього. Якщо ми говоримо про конкретну ситуацію зараз, то треба говорити про факти зараз. Які є докази? Що саме сталося? Хто це підтвердив? Який причинно-наслідковий зв'язок? Що саме доводить твоя теза? А якщо замість цього людина постійно тікає в "а що було раніше", то це вже не критичне мислення. Це робота за чужим інформаційним шаблоном.

Коли росіянин на питання про напад Росії на Україну відповідає "а США в Іраку", він не доводить правоту Росії. Він тікає від суті. Коли українець на питання про конкретну ситуацію сьогодні відповідає "а Свинарчук", "а плівки Деркача" або "а при Порошенку було так", він теж нічого не доводить автоматично. Він просто кидає старий тригер.

Тому головне питання просте: "Яка різниця, що було раніше, якщо ти не можеш пояснити, що саме це доводить зараз?" І якщо відповіді немає, значить людина не аргументує. Вона просто повторює те, що хтось уже поклав їй у голову.