Справа Аслана Хакімова: волонтер для ЗСУ, нелегал з РФ чи історія, яку має перевірити СБУ?

Історія Руслана, або Аслана, Хакімова швидко вийшла за межі звичайної міграційної справи. У публічному просторі його називають волонтером, розробником наземних роботизованих комплексів для ЗСУ і людиною, яку не можна просто видворити з України. Водночас у цій же історії фігурують російське громадянство, інше прізвище, підроблені документи, нелегальний перетин кордону, російський вирок і низка нестиковок у біографії.

Через це справа Хакімова вже перетворюється не на спокійне з’ясування фактів, а на чергове протистояння таборів. Одні бачать лише волонтерство і допомогу армії. Інші бачать лише російський паспорт і підозріле минуле. Але така схема не допомагає зрозуміти, що відбулося насправді.

Юридично зараз ідеться про примусове видворення з України через порушення міграційного законодавства. Формулювання про “депортацію в Росію” часто звучить у публічних заявах і медіа, але його треба відділяти від юридичної суті: підтверджене рішення стосується саме видворення з України, а ризик потрапляння до РФ є окремим питанням, яке потребує правової оцінки.

У цій статті зібрано те, що вже відомо з відкритих джерел: дані судів і ДМС, позицію журналістів, твердження сторони захисту, матеріали OSINT Бджіл, питання до волонтерської діяльності, компаній, доходів і можливих доступів до оборонної тематики. Там, де є підтверджені факти, вони подані як факти. Там, де є лише версії або твердження окремих сторін, це позначено окремо.

Головне питання тут не в тому, чи подобається нам Хакімов, його захисники або його критики. Головне питання в тому, чи достатньо Україна перевірила людину з такою біографією, документами і діяльністю, пов’язаною з допомогою ЗСУ.

Що відомо про особу Хакімова

У публічному просторі він відомий як Аслан або Руслан Хакімов. Але вже на цьому етапі починається перша нестиковка.

За даними Суспільного, під час апеляційного розгляду з’ясувалося, що Хакімов це прізвище, яке Руслан присвоїв собі згодом, а при народженні його прізвище було Пуптаєв.

Радіо Свобода писало, що він сам у суді заявив: народився в Киргизстані, має громадянство Росії, а в РФ жив під справжнім прізвищем Пупкаєв. У різних публікаціях зустрічаються варіанти Пуптаєв/Пупкаєв, тому це теж треба уточнювати документально.

Тобто вже базова частина біографії виглядає не так, як у простій історії “українського волонтера”. Йдеться про громадянина РФ, який в Україні жив під іншим прізвищем і мав проблеми з документами.

Російське минуле і кримінальна біографія

За даними Суспільного, у Росії він перебував у в’язниці через крадіжку і бійку. Сам Хакімов розповідав, що в російській тюрмі спілкувався з громадянами Чечні, які розповідали йому про злочини Росії. За його словами, після цього він ухвалив рішення покинути територію РФ.

Це важливий момент. З відкритих джерел не видно підтвердження, що Хакімов є чеченцем або пов’язаний із чеченськими підрозділами, які воюють проти Росії. Є лише його слова про спілкування з чеченцями у російській тюрмі. Тому будь-які спроби прив’язувати його до чеченського спротиву, кадирівців чи “мільйонів за видачу” без доказів виглядають як емоційне розкручування теми.

Відео OSINT Бджіл подає значно жорсткішу версію його минулого: крадіжка, розбій, тяжке тілесне ушкодження, дев’ять років колонії суворого режиму, вихід на свободу 26 червня 2015 року. Але це треба перевіряти окремо за судовими документами, бо в самому публічному відео це подано як обвинувальна версія, а не як рішення українського суду.

Як він потрапив в Україну

За даними Суспільного, Хакімов розповів, що переїхав в Україну у 2015 році через політичні та релігійні переконання, а кордон перетнув поза пунктом пропуску у Харківській області.

Радіо Свобода писало, що він визнав: кордон перетнув нелегально з боку Бєлгородської області РФ, а в Україні з 2016 року користувався підробленим українським паспортом на прізвище Хакімов.

Новая газета Европа також пише, що Хакімов незаконно перетнув кордон понад десять років тому, не звернувся до міграційної служби за притулком і всі ці роки користувався підробленими документами.

Це не дрібниця. Це один із найбільш підтверджених фактів у всій історії: людина з російським громадянством жила в Україні під документами, законність яких сама ж не заперечувала.

Нестиковка з датами

Окреме питання, на яке потрібно отримати чітку відповідь, це дата його реального виїзду з РФ і в’їзду в Україну.

У публічних матеріалах фігурує 2015 рік. Але OSINT Бджоли у своєму відео стверджують, що сам Хакімов говорив про прибуття в Україну у травні 2015 року, тоді як, за їхньою версією, він нібито вийшов з колонії лише 26 червня 2015 року. Якщо це підтверджується документами, це серйозна нестиковка.

Але тут важливо не підміняти перевірку висновком. Потрібно бачити документи: дату звільнення, дату адміністративних затримань, дату перетину кордону, дату появи в Україні, перші українські документи, перші реєстраційні дії в Україні.

Без цього фраза “він точно бреше” буде такою ж слабкою, як і фраза “він точно герой”.

Волонтерство і розробки для ЗСУ

Сторона захисту і прихильники Хакімова подають його як волонтера, інженера і розробника наземних роботизованих комплексів для ЗСУ.

Радіо Свобода пише, що Аслан Хакімов в Україні знаний як волонтер і розробник НРК. Правозахисник Борис Захаров називає його конструктором-винахідником, який багато робить для обороноздатності України.

Новая газета Европа пише, що Хакімов займався розробкою наземних дронів для української армії. Там же наводиться позиція його дружини Олександри: з 2022 року він активно допомагав ЗСУ своїми розробками, винаходами і власними коштами.

Суспільне також згадує його як волонтера і показує фото біля подяк за допомогу ЗСУ.

Але тут є важливе “але”. Подяки, фото, публічні відео і підтримка окремих військових не відповідають на всі питання. У воєнний час підрозділи часто приймають допомогу від тих, хто її дає. Це не означає, що вони перевіряли біографію людини, її громадянство, документи, контакти, джерела фінансування і можливі ризики.

Тому волонтерську діяльність треба не заперечувати, а перевірити досконально:

• хто саме отримував його техніку;
• які підрозділи;
• чи були акти передачі;
• чи були договори;
• чи були платежі;
• чи це була благодійність, продаж нижче собівартості чи комерційні поставки;
• які комплектуючі закуповувалися;
• звідки гроші;
• які люди були в команді;
• до яких об’єктів, військових частин, полігонів, технічних вимог або закритої інформації він міг мати доступ.

Це не дрібне питання. Якщо людина з російським громадянством і підробленими документами працювала в оборонному секторі, СБУ має перевірити не лише паспорт, а весь контур діяльності.

Компанії, доходи, тендери та дорогі автомобілі

У відео OSINT Бджіл стверджується, що Хакімов зареєстрував в Україні низку компаній, серед яких згадуються виробництво гумових виробів, масел і жирів, мототранспорту, а також Qirim Technology або “Кримська технологія”, пов’язана з роботизованими комплексами.

Там же стверджується, що за весь час його ФОП або компанії виграли тендерів трохи більше ніж на 1 млн грн, а найбільший контракт стосувався наземного дрона для евакуації поранених на суму близько 340 тис. грн.

Окремо у відео згадуються дорогі автомобілі, нібито оформлені на дружину або пов’язаних осіб: Audi Q7, Audi Q8, Tesla. Автори ролика роблять з цього висновок, що образ “скромного волонтера, який все віддає фронту” потребує перевірки.

Це не можна автоматично вважати доведеним фактом лише тому, що це сказали OSINT Бджоли. Але й не можна відмахнутися, якщо такі дані справді є в реєстрах.

Треба перевірити:

• ЄДР щодо компаній і засновників;
• Prozorro щодо контрактів;
• податкову звітність;
• джерела доходів;
• реєстрацію автомобілів;
• зв’язок майна з Хакімовим, дружиною, колишньою дружиною, партнерами або підставними особами;
• чи відповідають офіційні доходи фактичному способу життя.

Якщо автомобілі, доходи і компанії це лише твердження з відео, це треба так і писати: “стверджується, потребує перевірки”. Якщо це підтвердиться документами, тоді це вже окрема частина справи.

Родина і питання обману

У цій історії є ще один неприємний людський вимір. Українські Новини опублікували матеріал, у якому йдеться, що мати дітей Хакімова, Надія Петелиця, заявила: вона дізналася про його російське громадянство і підроблені документи лише під час розгляду справи в судах. За її словами, він представлявся кримським татарином з українським громадянством.

У цьому ж матеріалі наводяться її слова, що вони прожили разом 5 років, а 6 років уже не в шлюбі. Вона стверджує, що він не був тим, за кого себе видавав.

Це не є доказом, що він агент ФСБ або терорист. Але це додатково показує, що історія з особою, документами і біографією не була прозорою навіть для близьких людей, якщо ця версія підтверджується.

Російський вирок і звинувачення в тероризмі

Окремий шар історії це російське кримінальне переслідування.

Новая газета Европа пише, що, за словами самого Хакімова, він перебуває в розшуку Інтерполу, а в Росії оголошений “терористом”. Також у матеріалі йдеться, що російський суд заочно засудив його до 20 років позбавлення волі.

SOTA у 2024 році писала, що Центральний окружний військовий суд РФ заочно засудив Руслана Пуптаєва до 20 років колонії у справі про тероризм. У матеріалі SOTA зазначається, що з відкритих джерел незрозуміло, про яку саме “терористичну організацію” йдеться: суд згадує Україну, що може натякати на “Азов”, але може йтися і про ісламістські об’єднання.

Це дуже важливе застереження. Російський суд, особливо військовий суд РФ у справах про “тероризм”, не може бути для нас автоматичним джерелом істини. Росія системно використовує такі статті проти політичних опонентів, українців, кримських татар, добровольців і людей, пов’язаних з Україною.

Але й повністю ігнорувати сам факт російського вироку не можна. Не тому, що російському суду можна довіряти, а тому що це створює ризик: якщо Хакімов потрапить у РФ, там його можуть використати для показового процесу, тиску, пропаганди або примусу.

Інтерпол: що відомо

У медіа зустрічається твердження, що Хакімов перебуває у розшуку Інтерполу. Про це пишуть, зокрема, Радіо Свобода і Новая газета Европа.

Але у відкритому публічному пошуку по сайту Інтерполу не вдалося побачити публічну “червону картку” на його ім’я. Це не обов’язково означає, що розшуку немає, бо не всі повідомлення Інтерполу є публічними. Але формулювати треба обережно: “за даними медіа, він перебуває у розшуку Інтерполу”, а не “ми самі бачимо публічну червону картку”.

Справа ДМС і суди в Україні

Ключова юридична справа в Україні зараз стосується не доведення тероризму, а міграційного статусу.

Суспільне пише, що Восьмий апеляційний суд Львова залишив без змін рішення щодо затримання Хакімова з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення з території України. Чоловік перебуває у пункті тимчасового перебування іноземців.

Представники міграційної служби, за даними Суспільного, пояснили свою позицію тим, що під час перевірки в іноземця не було документів, які посвідчують особу та підтверджують законність перебування на території України.

Радіо Свобода писало, що 8 червня 2026 року Восьмий апеляційний адміністративний суд Львова залишив без змін рішення Галицького районного суду від 2 квітня про видворення громадянина РФ Руслана Хакімова з України. Окремо зазначалося, що 5 червня Хакімов подав позов про оскарження рішення ДМС.

Тут важливо не перекручувати формулювання. Юридично йдеться про “видворення з України”. У публічних заявах часто звучить “депортація в Росію”, бо він громадянин РФ і саме такий ризик виглядає найнебезпечнішим. Але якщо ми говоримо точно, то треба відрізняти “видворення з України” від прямої “видачі ФСБ”.

Чому ризик Росії все одно реальний

Навіть якщо в рішенні суду написано “видворення з України”, ризик потрапляння в Росію все одно не вигаданий.

Радіо Свобода наводить пояснення правозахисника Бориса Захарова: пряме видворення в Росію неможливе через відсутність дипломатичних відносин і закриті кордони, але можливі сценарії через треті країни. Найгіршим варіантом він називає видворення через Білорусь, бо це фактично дорога в Росію.

Тому позиція “не видворяти, поки не проведено повну перевірку і не визначено безпечний правовий механізм” виглядає обґрунтованою. Але вона не повинна автоматично перетворюватися на позицію “звільнити героя без запитань”.

Що каже СБУ

Суспільне зверталося до управління СБУ у Львівській області з питанням, чи здійснювала або чи здійснює СБУ контррозвідувальну, безпекову або іншу перевірку щодо громадянина РФ Руслана Хакімова. У відповідь СБУ повідомила, що запитувані відомості не можуть бути надані, оскільки їх розголошення обмежене чинним законодавством України.

Тобто публічно ми не знаємо, чи СБУ його перевіряла, що саме перевіряла і які висновки зробила. Але саме це і є ключовим питанням.

У такій справі суспільству не обов’язково мають відкривати всі деталі, особливо якщо йдеться про оборонний сектор. Але держава має дати зрозумілу рамку: людину не віддають Росії, але її діяльність, документи, контакти і доступи перевіряються українськими органами.

Що стверджують OSINT Бджоли

OSINT Бджоли у своєму відео подають обвинувальну версію. Вони ставлять під сумнів образ “волонтера-патріота” і стверджують, що під ним може ховатися людина з іншою біографією: кримінальне минуле в РФ, підроблені документи, нестиковки дат, можливі зв’язки з ІДІЛ, російськими спецслужбами, підозрілі контакти, незрозумілі доходи і дорогі автомобілі.

Важливо: частина того, що вони говорять, збігається з уже підтвердженими фактами. Наприклад, інше прізвище, російське громадянство, нелегальний перетин кордону, підроблені документи і проблеми з міграційним статусом підтверджуються не лише їхнім відео, а й журналістськими матеріалами та судовою історією.

Але частина їхніх висновків є саме версією. Наприклад, твердження про “проект ФСБ”, зв’язки з ІДІЛ, використання волонтерства як прикриття, дорогі авто як доказ подвійного життя, контакти з російськими силовиками. Це все потребує документальної перевірки.

Тому OSINT Бджоли не треба ані відкидати, ані сприймати як вирок. Їхній матеріал треба розглядати як перелік питань для перевірки.

Політична підтримка і спроба зробити з Хакімова “сакральну жертву”

Окремо в цій історії насторожує не лише сам Хакімов, а й те, як його справу почали використовувати в публічному просторі. Коли замість спокійного розбору фактів починаються емоційні ролики, гучні звинувачення, натяки на “зраду” і спроба зробити з людини символ, це не додає довіри до справи.

Зокрема, Борислав Береза у своєму відео захищає Хакімова не через спокійний аналіз документів, а через емоційну конструкцію. Там він називає його чеченцем. Також звучать тези про Кадирова, нібито обіцяний мільйон і натяки, що хтось в Україні може бути зацікавлений у його видачі. Але без чітких доказів такі твердження виглядають не як аргумент, а як маніпуляція.

Найбільша проблема в тому, що у відкритих джерелах я не бачу підтвердження, що Хакімов є чеченцем або пов’язаний із чеченськими підрозділами, які воюють проти Росії. За даними Суспільного, він сам розповідав, що в російській тюрмі спілкувався з громадянами Чечні, які говорили йому про злочини Росії. Але це не означає, що він чеченець, що він пов’язаний з Ічкерією або що за ним полюють кадирівці.

Так само твердження про “мільйон від кадирівців” потребує джерела: хто саме обіцяв, де обіцяв, коли, кому і за що. Якщо таких доказів немає, це не факт, а емоційний прийом. І якщо людина, яка захищає Хакімова, використовує такі прийоми, це не доводить провину Хакімова, але точно створює додаткову недовіру до кампанії на його підтримку.

Те саме стосується спроби зробити з Хакімова символ або “сакральну жертву”. Замість питання “що саме відомо і що має перевірити СБУ?” суспільству фактично пропонують інше питання: “ви за волонтера чи за його ворогів?”. Така постановка є хибною. Можна бути проти видворення людини до країни-агресора або через маршрут, який фактично приведе її до РФ, але при цьому вимагати повної перевірки її біографії, документів, контактів, доходів і діяльності в оборонній сфері.

Не додає довіри й характер частини коментарів під публікаціями на його підтримку. Коли люди замість аргументів переходять на образи, звинувачують усіх незгодних у роботі на ворога або намагаються закрити питання фразою “він же допомагав ЗСУ”, це виглядає не як пошук правди, а як інформаційна кампанія.

Але тут теж важливо не зробити зворотну помилку. Те, що за Хакімова заступаються політики, яким частина суспільства не довіряє, не доводить, що Хакімов винен. Це лише тригер для додаткової обережності. Бо коли навколо складної справи з’являються люди, які люблять політичні шоу, сакральні жертви й емоційні конструкції, є ризик, що реальна перевірка фактів буде замінена черговим спектаклем.

Саме тому цю справу варто обговорювати не в режимі “свій-чужий”, а по суті: які факти підтверджені, які твердження є лише версіями, що саме має перевірити СБУ і які ризики для України існують у кожному сценарії.

Політична підтримка і маніпуляція навколо справи Хакімова

Окремо в цій історії насторожує не лише сам Хакімов, а й те, як його справу почали використовувати в публічному просторі. Коли замість спокійного розбору фактів з’являються емоційні ролики, натяки на «зраду», звинувачення влади в продажності і заклики до мітингів, це не додає довіри. Навпаки, така подача може відштовхнути навіть тих, хто готовий розбиратися по суті.

Показовим прикладом для мене стало відео Борислава Берези. У ньому Хакімова подають не як людину з дуже складною біографією, яку потрібно перевірити, а майже як готову «сакральну жертву»: мовляв, влада хоче його видворити, кадирівці нібито обіцяють за нього мільйон, а хтось в Україні може бути в цьому зацікавлений.

Це виглядає як груба маніпуляція. Якщо хтось заявляє про «мільйон від кадирівців», має бути чітке джерело: хто саме обіцяв, де саме, коли, кому і за що. Без цього це не факт, а емоційний гачок. А коли після цього ще з’являється натяк, що хтось в Україні може отримати гроші за його видворення, це вже дуже серйозне звинувачення без належних доказів.

Так само маніпулятивно виглядає спроба прив’язати Хакімова до чеченської теми. За даними Суспільного, сам Хакімов розповідав, що у російській тюрмі спілкувався з громадянами Чечні, які говорили йому про злочини Росії. Але це не означає, що він чеченець. Це не означає, що він пов’язаний з Ічкерією. Це не означає, що за ним полюють кадирівці.

Окремо варто не змішувати справу Хакімова зі старою історією навколо чеченських добровольців батальйону імені Шейха Мансура. У 2021 році справді був скандал, коли після рішення РНБО кількох чеченців, які, за словами їхніх захисників, воювали на боці України, внесли до санкційного списку. Тоді Береза вже використовував рамку, що добровольців можуть видати Росії. Про це, зокрема, писав 5 канал.

Але переносити цю історію на Хакімова автоматично не можна. У справі чеченських добровольців ішлося про конкретних людей, пов’язаних із чеченським батальйоном, і про санкції РНБО. У справі Хакімова йдеться про громадянина РФ із проблемними документами, іншим прізвищем, міграційну процедуру ДМС і судове рішення про видворення з України. Це різні історії.

Коли ці історії змішують, у читача створюють емоційну картинку: "влада вже здавала чеченців, тепер здає Хакімова". Але це не доказ, а маніпулятивна асоціація. Вона працює не на з’ясування фактів, а на мобілізацію емоцій. Саме так і створюється "сакральна жертва". Людям не пропонують спокійно перевірити документи, біографію, джерела доходів, контакти, компанії, доступ до оборонної тематики і реальну допомогу ЗСУ. Їм пропонують обуритися: мовляв, продажна влада хоче "передати людину ФСБ", яка допомагає армії, тому треба терміново виходити на мітинги.

У такій схемі будь-які питання до Хакімова починають сприйматися мало не як робота на ворога. Це вже небезпечно. Бо питання до нього справді є, і вони не зникають лише тому, що хтось назвав його волонтером або вивів людей на емоцію.

Не додає довіри й характер частини коментарів під публікаціями на його підтримку. Коли замість аргументів починаються образи, ярлики і спроби закрити тему фразою «він же допомагав ЗСУ», це виглядає не як пошук правди, а як інформаційна кампанія.

Але тут важливо не зробити зворотну помилку. Те, що Хакімова підтримують політики або публічні спікери, яким частина суспільства не довіряє, не доводить його провину. Це лише тригер для додаткової обережності. Бо коли навколо складної справи з’являються люди, які люблять політичні шоу, гучні звинувачення і емоційні конструкції, є ризик, що реальна перевірка фактів буде замінена черговим спектаклем.

Тому питання має стояти не так: «ви за Хакімова чи проти Хакімова?». Питання має стояти інакше: які факти підтверджені, які твердження є лише версіями, які заяви є маніпуляцією, що саме має перевірити СБУ і чому складну справу намагаються перетворити на черговий мітинговий сюжет.

Що виглядає підтвердженим

• Руслан/Аслан Хакімов є громадянином РФ.
• Його справжнє або попереднє прізвище в джерелах фігурує як Пуптаєв/Пупкаєв.
• В Україні він жив із проблемними або підробленими документами.
• Він нелегально перетнув кордон України.
• ДМС вимагає його примусового видворення з України через відсутність законних підстав перебування.
• В Росії щодо нього є серйозне кримінальне переслідування і заочний вирок.
• В Україні він публічно позиціонувався як волонтер і розробник НРК для ЗСУ.
• Частина волонтерів, правозахисників, військових і політиків виступає проти його видворення.

Що не можна вважати доведеним

• Не доведено публічно, що Хакімов є агентом ФСБ.
• Не доведено публічно, що він реально фінансував ІДІЛ.
• Не доведено публічно, що його волонтерська діяльність була лише прикриттям.
• Не доведено публічно, що “кадирівці” обіцяли мільйон за його видачу.
• Не доведено публічно, що хтось в Україні отримує або може отримати гроші за його видворення.
• Не доведено публічно, що він чеченець або пов’язаний із чеченськими підрозділами, які воюють проти Росії.
• Не доведено публічно, що дорогі автомобілі, згадані в OSINT-відео, належать саме йому або є доказом злочинної діяльності. Але це треба перевірити.

Чому небезпечні обидві крайності

Перша крайність: “він волонтер, тому всі питання до нього це атака на ЗСУ”. Це неправильно. Допомога армії не дає імунітету від перевірки документів, біографії, фінансів і можливих ризиків.

Друга крайність: “він громадянин РФ із підробленими документами, тому віддати його Росії”. Це теж неправильно. Росія є державою-агресором, яка використовує “терористичні” статті проти ворогів режиму, українців, кримських татар, добровольців і людей, пов’язаних з Україною. Якщо людину віддати Росії, це може закінчитися тортурами, пропагандистським процесом або примусом до співпраці.

Тому нормальна позиція посередині тут не слабкість, а єдиний здоровий підхід.

Що має зробити держава на мою думку

• Не видворяти Хакімова  бо через треті країни це фактично приведе його до Росії.
• Не відпускати його просто додому під політичний тиск.
• Провести повну перевірку СБУ.
• Перевірити його реальну діяльність для ЗСУ.
• Перевірити, до чого він мав доступ.
• Перевірити компанії, доходи, майно, автомобілі, фінансування і контракти.
• Перевірити контакти з громадянами РФ, можливими посередниками, російськими структурами або особами з ризикового кола.
• Перевірити всі твердження OSINT Бджіл, але не заміняти їхніми висновками роботу українського слідства.
• Якщо є склад злочину в Україні, справа має розглядатися в Україні.
• Якщо є лише міграційне порушення, відповідальність теж має бути в українській юрисдикції, а не через передачу людині державі-агресору.

Висновок

У цій історії мені не подобається, як швидко люди почали ділитися на два табори. Одні вже зробили з Хакімова героя, інші вже зробили з нього терориста. І замість розмови по суті знову почалися образи, ярлики і політичні шоу.

А по суті ситуація складніша. Так, є підстави не видворяти його в Росію. Так, є підстави не вірити російському вироку як доказу. Так, є підстави враховувати, що він міг реально допомагати ЗСУ.

Але так само є підстави не закривати очі на інше: російське громадянство, інше прізвище, підроблені документи, нелегальний перетин кордону, нестиковки в біографії, незрозумілі фінанси, питання до компаній, контактів і можливого доступу до оборонної інформації.

Саме тому моя позиція така: не видворяти, але й не робити з нього недоторканного героя. Україна має не віддавати людину Росії, але зобов’язана досконально перевірити, хто ця людина, що вона робила, до чого мала доступ і чи не створює вона ризиків для безпеки.

У справі Хакімова потрібні не крики, не політичні ролики і не сакральна жертва. Потрібні факти, українська юрисдикція і повна перевірка СБУ.

Якщо ви хочете обговорити цю тему по суті, без криків, ярликів і переходів на особистості, долучайтеся до дискусії на форумі.