Чому з кожним роком зомбувати людей стає все легше
Після 2014 року я був упевнений, що українців тепер буде дуже складно зомбувати. Але, намагаючись зрозуміти, чому маніпуляції продовжують працювати, я дійшов висновку, який мене справді налякав.
Ми надто добре побачили, як працює російська пропаганда. Нам сотні разів показували, як кілька справжніх фактів змішують з однією брехнею. Як реальне відео супроводжують вигаданим описом. Як одиничний випадок видають за масове явище. Як думку називають фактом, а відсутність доказів замінюють словами: "Усі й так усе розуміють".
Замість пояснення людині дають страх, гнів, ненависть і готового винуватця. Людина ще не встигла розібратися, що сталося, але вже знає, кого повинна ненавидіти.
Здавалося б, після стількох років спостереження за російською пропагандою ми мали б вивчити її прийоми краще за будь-які підручники. Я справді думав, що в українців з’явився своєрідний імунітет.
Але я помилявся.
Ми помічаємо лише чужу пропаганду
Люди чудово бачать маніпуляцію, коли вона говорить те, з чим вони не згодні. Але якщо маніпуляція підтверджує їхні власні переконання, вони перестають ставити запитання.
Чи справжні це факти? Чи є між ними зв’язок? Чи випливає з них такий висновок? Де першоджерело?
Неважливо. Якщо публікація спрямована проти людини, партії або групи, яку читач і так не любить, він поширює її раніше, ніж встигає перевірити.
Виходить дивна ситуація. Ми навчилися розпізнавати російську пропаганду, але не навчилися розпізнавати сам механізм пропаганди. Ми запам’ятали, кому не можна вірити, але не навчилися самостійно перевіряти те, у що нам хочеться повірити.
Я довго намагався зрозуміти, чому після всіх викриттів маніпуляції продовжують працювати. Перша відповідь лежала на поверхні: соціальні мережі.
Але пізніше я побачив дещо значно страшніше.
Спочатку мені здавалося, що я перебільшую масштаб проблеми і сам себе накручую. Але що більше я спостерігав, читав і порівнював, то зрозуміліше ставало: це не просто мої страхи. Проблему вже вивчають науковці, а уряди різних країн почали ухвалювати рішення, які ще нещодавно здавалися неможливими.
Нас привчили реагувати раніше, ніж думати
Соціальні мережі повністю змінили спосіб отримання інформації. Людині стає важко читати довгі тексти. Важко дивитися відео, в якому думку пояснюють десять або двадцять хвилин. Навіть коли нічого особливого робити не потрібно: просто слухати, утримувати в пам’яті сказане і стежити за причинно-наслідковим зв’язком.
За кілька секунд уже хочеться нового ролика, нової емоції, нового обурення. Соціальна мережа не вимагає розібратися. Вона пропонує гортати далі.
І це не випадковий недолік. Платформа заробляє, поки людина залишається всередині застосунку. Тому алгоритм шукає не найкориснішу інформацію, а те, що краще утримує увагу.
Нескінченна стрічка не має завершення. Наступний ролик запускається автоматично. Сповіщення повертають людину до застосунку. Алгоритм вивчає, де користувач затримався, що його розлютило, чого він злякався і що надіслав знайомим.
Людині здається, що вона сама обирає контент. Але спочатку соціальна мережа обирає, що показати їй. Згодом вона може знати її слабкості краще, ніж сама людина.
Спочатку я вирішив, що саме в цьому полягає головна небезпека. Якщо людина не може втримувати увагу, вона не зможе порівняти факти, помітити суперечність і перевірити висновок. Отже, маніпулювати нею стає легше.
Але потім я поставив собі інше запитання.
Що буде, якщо здатність концентруватися не втрачена, а взагалі не сформувалася?
Я можу пояснити власні проблеми з концентрацією віком. У дитинстві мені подобалося розв’язувати головоломки. Я міг довго читати наукову літературу, розбиратися у будові якоїсь речі, шукати рішення просто тому, що мені було цікаво. Зараз це дається складніше.
Але чому те, що я пояснюю у себе віком, дедалі частіше помітно у дітей, мозок яких лише починає формуватися?
Дитині важко дочитати текст, додивитися пояснення, розв’язувати завдання, якщо результат не з’являється одразу, і займатися тим, що не дає нової емоції кожні кілька секунд.
Я не стверджую, що мозок дитини стає таким самим, як мозок літньої людини. Це різні процеси. Але зовнішній прояв лякаюче схожий: людині складно довго утримувати увагу і виконувати роботу, яка не приносить миттєвої винагороди.
Тільки у дорослого ці здібності можуть знижуватися після десятиліть життя. А дитина ще повинна їх сформувати.
Якщо у людини вже в дитинстві не сформувалася здатність концентруватися, що з нею буде у 40, 50 або 70 років?
Сучасні діти стали першим поколінням, яке проводить зі смартфоном практично все свідоме життя. Ми спостерігаємо величезний експеримент. Остаточні результати стануть зрозумілими лише через десятиліття.
Можливо, нинішнє покоління ми вже втратили або втрачаємо просто зараз. Але поки ще є шанс замислитися і спробувати врятувати наступне.
Алгоритм поступово відключає у дитини здатність самостійно ухвалювати рішення
Я не збираюся розповідати, що раніше все було прекрасно. Діти завжди робили дурниці, потрапляли під вплив компанії, сперечалися, билися і витрачали час на нісенітниці.
Але навіть для цієї нісенітниці потрібно було діяти самостійно:
- придумати гру;
- знайти інших дітей і зацікавити їх;
- домовитися про правила;
- посваритися і помиритися;
- переконати когось або визнати поразку;
- помилитися і зіткнутися з наслідками.
Батьки не могли контролювати кожен крок. Багато проблем дитина розв’язувала сама. Так вона вчилася розуміти людей, оцінювати ризик і бачити зв’язок між власним рішенням та результатом.
Дитина робила вибір, стикалася з наслідками, запам’ятовувала їх і наступного разу ухвалювала інше рішення. Саме так формувалася здатність самостійно думати.
Алгоритм поступово усуває необхідність у цьому процесі. Він сам обирає, що показати, запускає наступне відео і підбирає нову емоцію. Що довше дитина просто рухається цим потоком, то рідше їй доводиться самостійно обирати, аналізувати й вирішувати.
Алгоритм не просто розважає. Він поступово відключає саму необхідність ухвалювати рішення.
Навіть нудьга змушувала розвиватися
Раніше неможливо було кожну вільну секунду заповнити готовою розвагою. Іноді дитині ставало нудно, і потрібно було щось придумати: взяти книжку, розібрати стару техніку, щось змайструвати, піти до друзів, придумати гру або просто сидіти й думати.
Сьогодні нудьгу можна вимкнути одним рухом пальця. Більше нічого вигадувати не потрібно. Алгоритм уже підготував нескінченну стрічку. Не потрібно ухвалювати рішення, утримувати увагу або навіть обирати наступний ролик. Він увімкнеться автоматично.
Коли дитина читає книжку, роботу виконує вона. Їй потрібно розуміти текст, уявляти події, запам’ятовувати персонажів і пов’язувати те, що відбувається зараз, із прочитаним десятки сторінок тому.
У соціальній мережі все навпаки. Дитина майже не обробляє контент, зате соціальна мережа постійно обробляє інформацію про дитину.
Раніше дитина читала книжку. Тепер алгоритм читає дитину.
А потім перетворює її на майже ідеального споживача контенту: вона дивиться, отримує нову емоцію, гортає далі й навіть не встигає осмислити, що щойно побачила.
Контент проходить крізь неї, майже не затримуючись у голові. Людина стає не читачем і не глядачем, а частиною механізму поширення.
Подивився. Відреагував. Переслав. Забув.
Телефон не замінив комп’ютер
Можна заперечити, що смартфон дозволяє навчатися, програмувати, читати і створювати щось нове. Теоретично так. Але скільки дітей справді використовують його саме так?
Комп’ютер хоча б пристосований для створення. На ньому зручно писати великі тексти, програмувати, монтувати відео, працювати з документами, одночасно відкривати кілька матеріалів і порівнювати джерела.
Смартфон здебільшого пристосований до швидкого споживання: маленький екран, короткі повідомлення, вертикальні відео, постійні сповіщення, один застосунок на весь екран і керування одним пальцем.
Телефон каструє багато складних процесів. На ньому незручно писати великі тексти, одночасно порівнювати кілька джерел, працювати з документами і створювати складний продукт.
У результаті пристрій дедалі частіше перетворює людину з творця на споживача готового контенту. Дитина може провести у телефоні п’ять годин і майже нічого не створити. Лише подивитися, отримати емоцію і забути.
Це вже не просто мої страхи
Спочатку мені здавалося, що я можу перебільшувати проблему і сам себе накручувати. Тому я почав шукати дослідження.
Виявилося, що Всесвітня організація охорони здоров’я називає підлітковий вік особливим етапом розвитку. У цей час відбуваються швидкі когнітивні та психосоціальні зміни, які впливають на те, як людина думає, ухвалює рішення і взаємодіє з навколишнім світом.
За даними дослідження Європейського регіонального бюро ВООЗ, ознаки проблемного використання соціальних мереж спостерігалися в 11% підлітків. У 2018 році таких було 7%. Йдеться про втрату контролю над користуванням соціальними мережами та негативні наслідки для звичайного життя.
Звичайно, це не означає, що кожна дитина зі смартфоном обов’язково втратить здатність думати. На розвиток впливають сім’я, школа, сон, фізична активність, тривалість використання пристроїв і контент, який дивиться дитина.
Але держави вже не чекають остаточних результатів цього багаторічного експерименту. Вони почали обмежувати доступ дітей до продуктів найбільших технологічних компаній.
Інші країни вже забили на сполох
З 10 грудня 2025 року соціальні платформи в Австралії зобов’язані вживати заходів, щоб діти до 16 років не могли створювати або зберігати облікові записи. Австралійський регулятор eSafety пояснює це необхідністю захистити дітей від ризиків соціальних платформ та їхнього впливу на здоров’я і добробут.
Велика Британія оголосила про заборону соціальних мереж для дітей до 16 років. Обмеження планують запровадити навесні 2027 року. Для підлітків 16 і 17 років влада збирається за замовчуванням відключати нескінченні персоналізовані стрічки, автоматичне відтворення та інші функції, що заохочують надмірне використання. Про це йдеться в рішенні уряду Великої Британії та в окремому повідомленні про обмеження функцій для 16–17-річних.
Зверніть увагу: британська влада виступила не лише проти окремих небезпечних роликів. Вона фактично визнала небезпеку самої будови соціальної мережі. Нескінченне прокручування й автоматичне відтворення створені так, щоб людина не ухвалювала самостійного рішення зупинитися.
За даними ЮНЕСКО, до березня 2026 року національні заборони або обмеження телефонів у школах існували вже у 114 освітніх системах. Це 58% країн, які відстежує організація. У червні 2023 року таких країн було менше чверті.
Це ще не доводить ефективність кожної конкретної заборони. Але показує інше: проблему вже вважають настільки серйозною, що держави почали обмежувати продукти найбільших технологічних компаній.
А ми вже втрачаємо молодь
Я бачу частину цієї проблеми у статистиці власних публікацій.
Серед людей, які дивляться мої матеріали про війну, політику і пропаганду, аудиторія до 25 років рідко перевищує 2%. Я запитував про це інших авторів. У них статистика така сама.
Це не соціологічне дослідження, і я не стверджую, що вся молодь не цікавиться тим, що відбувається. Якщо у когось інша статистика, покажіть її. Мені справді цікаво побачити політичні або суспільні матеріали, де аудиторія до 25 років становить помітну частину глядачів. Тоді можна буде порівняти теми, тривалість і спосіб подання інформації.
Можна сказати, що молодь просто не цікавиться політикою, але може швидко включатися у політичну активність, коли їй дають просту готову картинку, емоційне гасло і зрозумілого ворога або лідера.
Питання також у тому, чим молодь заповнює решту часу. Якщо людина вивчає програмування, історію, мови або опановує професію, проблеми немає.
Але якщо години йдуть на потік коротких роликів, які забуваються за кілька хвилин, ми поступово втрачаємо не просто увагу молоді. Ми ризикуємо втратити її здатність самостійно мислити.
І ось тут починається справжня пропаганда
Щоб розпізнати маніпуляцію, людина повинна зупинитися, утримати в голові кілька фактів, порівняти їх, знайти суперечність, перевірити джерело, відокремити подію від емоції автора і зрозуміти, чи справді висновок випливає з наведених аргументів.
На все це потрібні концентрація і час. Соціальні мережі забирають і те, й інше.
Пропагандисту вже не потрібно створювати складну ідеологію. Достатньо короткого відео, кількох справжніх кадрів, тривожної музики, великого напису, одного неправдивого висновку і сильної емоції, яка не дасть глядачеві зупинитися й подумати.
Навіть природні паузи в мовленні тепер вирізають, щоб глядач не встиг відволіктися від емоції і замислитися над змістом почутого.
Раніше пропагандисту доводилося переконувати людину. Тепер достатньо викликати у неї правильну реакцію.
Решту роботи виконає алгоритм. Він знайде тих, хто схильний повірити, покаже їм десятки схожих роликів, створить враження, що "про це говорять усі", і повторюватиме одну й ту саму думку, доки вона не почне здаватися очевидною.
Ми боїмося, що штучний інтелект зробить пропаганду неймовірно складною. Але, можливо, їй навіть не доведеться ставати розумнішою.
Їй просто дістанеться покоління, яке з раннього дитинства привчили реагувати швидше, ніж думати. Покоління, яке почали готувати до маніпуляції ще до того, як воно дізналося слово "пропаганда".
Вакцина від пропаганди існує
Сенс того, чим я займаюся, не у боротьбі лише з російською пропагандою.
Я не хочу замінити російські гасла українськими. Не хочу давати людям список джерел і політиків, яким вони повинні вірити. Бо завтра з’явиться новий блогер, новий лідер або новий маніпулятор.
Якщо людина не навчилася думати, вона просто змінить одного господаря "своєї" думки на іншого.
Тому я використовую просту формулу:
ДУМКА → АРГУМЕНТ → ФАКТ
- Сформулюйте одну конкретну думку.
- Поясніть, чому ви дійшли саме такого висновку.
- Підтвердьте аргумент фактами, з яких цей висновок справді випливає.
Бо навіть справжні факти можна розташувати так, щоб вони підводили людину до повністю хибного висновку.
Ця формула не гарантує, що людина ніколи не помилиться. Але вона змушує зупинитися між отриманою інформацією та реакцією. А саме цієї зупинки найбільше боїться будь-яка пропаганда.
Замість висновку
Після 2014 року я думав, що українців буде складно зомбувати, бо ми побачили наслідки російської пропаганди.
Тепер я розумію: побачити чуже зомбування недостатньо. Потрібно зберегти здатність читати, концентруватися, перевіряти і самостійно вибудовувати причинно-наслідковий зв’язок.
Але саме ці здібності соціальні мережі починають забирати у людини з раннього дитинства.
Можливо, нинішнє покоління ми вже втрачаємо. Наскільки далеко зайшов цей процес, ми зрозуміємо лише пізніше. Але в нас ще залишається шанс замислитися і спробувати захистити наступне.
Пропаганді вже не потрібно переконувати людину. Достатньо дати їй готову думку, яка збігається з її емоціями, і вона сама понесе її далі, вважаючи власною.
А з кожним новим поколінням робити це ставатиме все легше, бо здатність зупинятися, перевіряти і самостійно вибудовувати причинно-наслідковий зв’язок починає руйнуватися ще в дитинстві.
А якщо до соціальних мереж додати ще й штучний інтелект, дитина може взагалі перестати вчитися логічно мислити. Але це вже тема для окремої статті, бо проблема не менш важлива.
Для початку мені самому цікаво, скільки людей дочитає до кінця хоча б цю.
Автор: Володимир Долгополов