Український незалежний політичний форум — Політбюро

Мені в коментарях підкинули статтю "У позі Зю", яка вийшла в "Дзеркалі тижня" 17 травня 2019 року - за кілька днів до інавгурації Зеленського.

Спочатку я думав, що це буде просто ще один матеріал про те, як Порошенко залишив Зеленському проблеми у відносинах зі США. Але коли почав розбиратися, вилізла значно цікавіша історія.

Питання вже не тільки в Порошенку і не тільки в Зеленському. Питання в тому, як українська антикорупційна історія одного разу стала частиною американської виборчої війни. І чи не бачимо ми сьогодні дуже схожу логіку, коли замість тихого слідства, доказів і судових вироків суспільству знову продають медійний ефект.

Петра Порошенка його прихильники роками називають "дипломатом від Бога". Мовляв, він умів говорити із Заходом, тримав міжнародну коаліцію, знав Америку, а після нього прийшов Зеленський і все зіпсував.

Але стаття "У позі Зю" вийшла ще до інавгурації Зеленського. І вже тоді там говорилося, що Україна потрапила у зовнішньополітичну пастку.

Тобто пастка була не після Зеленського. Пастка була до Зеленського.

Суть цієї пастки проста: Україна опинилася втягнутою у внутрішню політичну боротьбу США між табором Трампа і демократами.

Для країни, яка залежить від американської підтримки, це дуже небезпечно. Україні потрібні і демократи, і республіканці. Нам не можна ставати інструментом однієї американської партії проти іншої.

І ось тут виникає перше питання. Якщо Порошенко був таким великим дипломатом, то чому на момент передачі влади Україна вже була в цій пастці?

У 2016 році Дональд Трамп був кандидатом у президенти США. Його кампанією певний час керував Пол Манафорт - колишній консультант Януковича і Партії регіонів.

Потім в Україні з'являється історія з так званою "амбарною книгою" Партії регіонів. У документах фігурує Манафорт. Скандал стає публічним саме під час американської виборчої кампанії. Манафорт іде з посади.

І тут важливо не підмінити сенс. Проблема не в тому, що хтось мав заборонити розслідувати корупцію. Якщо Манафорт справді був пов'язаний із грошима Партії регіонів, це треба розслідувати. Якщо є документи - їх треба перевіряти. Якщо є злочини - винні мають відповідати.

Проблема в іншому: чому українська антикорупційна історія перетворилася на міжнародний медійний вибух саме в момент американських виборів? Чому ефект від цієї історії був не стільки юридичним, скільки політичним? Чому через роки команда Трампа пам'ятала не вироки, не завершене слідство, не юридичний результат, а просту картинку: "з України били по Трампу"?

Ось тут і починається справжнє питання до НАБУ.

НАБУ мало б займатися слідством. Тихо, юридично, доказово. Зібрали матеріали - передали куди треба. Довели - отримали вирок. Не довели - не перетворюйте це на політичний спектакль.

Але в історії з Манафортом ми побачили інше: українська антикорупційна тема стала частиною американської виборчої війни.

І це дуже нагадує те, що багато хто бачить зараз. Бо сьогодні до НАБУ теж є питання: це завжди розслідування, чи іноді медійна вистава в дуже зручний політичний момент?

Коли є гучні заяви, медійний шум, політичний ефект, але суспільство потім роками чекає нормальних вироків і не розуміє, де слідство, а де шоу для телевізора.

Саме тому історія Манафорта важлива не як стара американська хроніка. Вона важлива як приклад механізму.

У 2016 році медійний ефект уже спрацював. Команда Трампа отримала привід вважати, що Україна грала проти нього. Пізніше суд першої інстанції навіть визнавав дії Ситника і Лещенка втручанням у вибори США, хоча потім це рішення було скасоване.

Тобто юридично історія виявилася не такою простою, як її часто подають. Але політичний ефект уже нікуди не зник. Трамп це запам'ятав. Його оточення це запам'ятало. І Україна отримала токсичний шлейф.

Тепер питання до Порошенка. Чи можна сказати, що Порошенко особисто наказав НАБУ або Лещенку бити по Трампу? Ні. Для цього потрібні прямі докази. Але чи можна сказати, що Порошенко взагалі ні до чого? Теж ні.

Саме Порошенко був президентом України в цей період. Саме Порошенко створив НАБУ. Саме Порошенко призначив Артема Ситника першим директором НАБУ. І саме при Ситнику НАБУ опинилося в історії, яка стала частиною американської виборчої війни.

Більше того, у 2020 році Конституційний Суд визнав указ Порошенка про призначення Ситника неконституційним, бо президент вийшов за межі своїх повноважень.

Тобто картина виходить дуже цікава. Президент, якого називають "дипломатом від Бога", створює антикорупційний орган і призначає його директора. Потім саме при цьому директорі НАБУ опиняється в історії, яка дає команді Трампа привід говорити про українське втручання. А вже наступний президент України отримує Трампа з токсичною пам'яттю про 2016 рік.

Це не доводить, що Порошенко все це організував. Але це точно б'є по міфу, що він залишив Зеленському ідеально вибудувані відносини зі США.

Зеленський отримав не чистий аркуш. Він отримав міну. І ця міна вибухнула майже одразу.

У 2019 році адвокат Трампа Руді Джуліані вже цікавився Україною. Його цікавили Байден, Burisma і тема виборів 2016 року. Зеленського ще не встигли нормально посадити в президентське крісло, а навколо нього вже шукали "ворогів Трампа".

Тепер подивімося, чого фактично хотів Трамп. У 2016 році український фактор вдарив по Манафорту, а через нього по кампанії Трампа. У 2019 році Трамп хотів дзеркальної історії: щоб Україна допомогла йому бити по Байдену через Burisma, Хантера Байдена, Шокіна і тему "українського втручання" у вибори США 2016 року.

І ось тут Зеленський, як би до нього не ставитися, не повторив цю схему. Він не зробив Україну інструментом Трампа проти Байдена. Не дав перетворити Україну на кийок у чужій американській виборчій бійці.

Саме тут міф перевертається. Порошенка називають дипломатом, але саме при ньому Україна отримала історію, яку команда Трампа сприйняла як гру проти себе. Зеленського називають недипломатичним, але саме він не став робити те саме в інший бік - уже проти Байдена.

Так, Трамп і його оточення могли сприйняти поїздку Зеленського на завод у Пенсильванії як гру на боці демократів. Але Зеленський там не виходив із плакатом "голосуйте за Байдена". Проблема була в тому, що Трамп уже дивився на Зеленського через стару історію: через Манафорта, "амбарну книгу", НАБУ і переконання, що Україна колись зіграла проти нього.

Тому навіть звичайні або робочі дії Зеленського могли сприйматися набагато гостріше. Те саме стосується і конфлікту в Овальному кабінеті. Його не можна чесно аналізувати так, ніби Зеленський прийшов до Трампа з чистого аркуша. Ні. Він прийшов до людини, яка роками жила з переконанням, що Україна вже одного разу була використана проти нього.

А тепер повернімося до НАБУ. Бо саме тут історія стає не тільки минулою, а й дуже сучасною.

Якщо у 2016 році НАБУ опинилося в історії, яка працювала не лише в логіці української антикорупції, а й у логіці американської виборчої боротьби, то чому ми маємо автоматично вірити, що сьогодні такого ризику не існує?

Я не стверджую, що НАБУ працює на Трампа, Байдена, демократів або республіканців. Для такого потрібні докази. Але питання ставити можна і треба.

Коли антикорупційний орган займається слідством - це одне. Коли антикорупційний орган створює медійний ефект у дуже зручний політичний момент - це вже інше.

І якщо тоді результатом стала токсична історія у відносинах України з Трампом, то сьогодні ми маємо право питати: НАБУ розслідує чи знову грає в медійно-політичну історію, наслідки якої потім буде розгрібати вся країна?

Саме тому розмова про "дипломата від Бога" має починатися не з міфів, а з хронології. Якщо ще до Зеленського Україна вже опинилася в пастці між Трампом і демократами, то не треба робити вигляд, що всі проблеми почалися після 2019 року.

Порошенко залишив не чистий американський напрямок, а токсичну історію, яку новій владі довелося розгрібати. А Зеленський, коли його намагалися втягнути в дзеркальну гру проти Байдена, не зробив Україну інструментом Трампа.

І тут питання вже не лише до Порошенка, а й до всієї системи: де закінчується справжня боротьба з корупцією і де починається медійно-політичний шум, наслідки якого потім платить уся країна?

Бо розслідування - це докази, процес і вирок. А медійна спецоперація - це шум, картинка і політичний ефект.

І якщо ми не навчимося відрізняти одне від іншого, то завтра Україна знову може прокинутися в історії, де вона ніби бореться з корупцією, а насправді знову стає інструментом у чужій політичній грі.

Джерела

Читати новину на сайті Політбюро

Український незалежний політичний форум — Політбюро

Дипломат від Бога чи майстер залишати міни? Історія Порошенка, Зеленського, Трампа і НАБУ

Дипломат від Бога чи майстер залишати міни? Історія Порошенка, Зеленського, Трампа і НАБУ