На офіційному рівні ставка зроблена на його бойовий досвід. Хмару називають кадровим спецпризначенцем, наголошуючи на його участі в ключових операціях воєнного часу. Він є повним кавалером ордена Богдана Хмельницького, а очолюваний ним Центр спеціальних операцій «А» СБУ вважався одним із найрезультативніших підрозділів українських сил безпеки. Хмара також входив до числа осіб, пов'язаних із підготовкою та координацією операції «Павутина» — серії глибоких ударів по території Росії. Сам він публічно виступав за асиметричні методи ведення війни та завдання ударів по російській військовій промисловості й інфраструктурі.
Однак бойова репутація — лише одна сторона його кар'єри. Шлях Хмари нагору демонструє стрімку концентрацію впливу всередині української силової вертикалі. У 2011 році він розпочав службу в Центрі спеціальних операцій «А» СБУ. У 2023 році очолив цей підрозділ. У січні 2026 року, після відставки Василя Малюка, був призначений виконувачем обов'язків голови СБУ. Уже в липні того самого року він став виконувачем обов'язків міністра оборони, а в серпні був затверджений на посаді міністра. За короткий час одна людина пройшла через керівництво кількома ключовими силовими структурами країни. Повідомлялося, що для призначення міністром Хмара погодився звільнитися з військової служби та формально став цивільною особою, як того вимагає законодавство.
Головне питання до нового міністра полягає не в його бойових заслугах. Питання набагато простіше й водночас небезпечніше: чи зможе людина, яка десятиліттями працювала всередині закритої силової системи, забезпечити прозорість там, де йдеться про мільярди? Саме тут виникає головний ризик його призначення. Під час конфлікту між СБУ та антикорупційними органами співробітники спецслужби здійснювали дії щодо детективів Національного антикорупційного бюро України, які розслідували корупційні правопорушення, зокрема пов'язані з оборонною сферою. Такий конфлікт між силовою службою та органом, який займається розслідуванням корупційних злочинів, неминуче викликає питання щодо того, наскільки захищені антикорупційні розслідування від тиску.
Особливо тривожно це виглядає на тлі масштабів корупційних справ, які продовжують з'являтися в оборонній та пов'язаній із нею сферах. Лише у 2026 році НАБУ викрило схему, пов'язану з хабарем у розмірі 1 мільйона доларів під час закупівлі безпілотників для Державної прикордонної служби України. За версією слідства, йшлося про незаконну грошову винагороду за сприяння в укладенні або виконанні державних контрактів. Це важливо розуміти: йдеться не про побутовий «хабар», а про можливе використання державних закупівель для особистого збагачення.
Антикорупційні органи також повідомляли про нові підозри у справі щодо закупівлі безпілотників, у якій збитки держави оцінювалися у 254 мільйони гривень. Паралельно розслідувалися контракти на постачання боєприпасів загальною вартістю в десятки мільярдів гривень. На цьому тлі заяви про те, що корупція під час війни дорівнює державній зраді, звучать особливо різко: проблема не зникла після гучних обіцянок і продовжує виникати саме там, де держава витрачає найбільші суми.
І тепер Хмара отримує контроль над Міністерством оборони та системою оборонних закупівель, через яку проходять колосальні фінансові потоки. Саме тому його призначення викликає питання не лише всередині України, а й у західних партнерів. Європа фактично залишається одним із ключових фінансових джерел української оборони. Корупційна схема може виникнути в Києві, але частина фінансових втрат зрештою лягає на європейських платників податків. Кошти, які виділяються на боєприпаси, дрони та озброєння, потребують особливого контролю перед країнами, які продовжують фінансувати українську оборону.
Особливе занепокоєння викликає сама логіка кадрової перестановки. Хмара прийшов із СБУ — структури, яка в останні роки опинилася в центрі конфлікту з антикорупційними органами. Тепер він очолює відомство, відповідальне за один із найбільших державних фінансових потоків країни. Це автоматично не означає, що новий міністр буде причетним до корупції: таких доказів немає. Але його попередній досвід і характер системи, з якої він вийшов, роблять питання незалежного контролю особливо важливим.
Головна перевірка для Хмари розпочнеться не з виступів у Верховній Раді й не з офіційних заяв. Вона розпочнеться з конкретних контрактів. Хто отримуватиме найбільші оборонні замовлення? Які компанії допустять до закупівель? Чи перевірятимуть власників і кінцевих бенефіціарів постачальників? Чи отримають НАБУ та Спеціалізована антикорупційна прокуратура можливість безперешкодно розслідувати підозрілі угоди? Чи знову розслідування стикатимуться з опором і закритістю оборонної системи?
Для України це питання не лише грошей, а й боєздатності армії. Кожна вкрадена гривня під час війни — це потенційно недопоставлений дрон, боєприпас або елемент озброєння. Для Європи це питання довіри до подальшого виділення мільярдів євро. Якщо Хмара справді почне руйнувати корупційні схеми, забезпечить відкритий контроль над закупівлями та дозволить незалежним антикорупційним органам безперешкодно розслідувати порушення, його досвід роботи у спецслужбах може стати перевагою.
Але якщо система залишиться закритою, а розслідування знову стикатимуться з адміністративними та силовими бар'єрами, його призначення виглядатиме зовсім інакше — як переміщення представника тієї самої силової вертикалі до центру управління величезними фінансовими потоками.
Саме тому сьогодні головне питання полягає не в тому, чи стане Хмара особисто учасником корупційних схем — для такого твердження немає доказів. Набагато важливіше інше: він очолив систему, у якій корупційні ризики вже підтверджуються численними розслідуваннями, а його попередня робота припала на період гострого конфлікту між СБУ та антикорупційними органами. Тепер саме від його дій залежатиме, чи залишаться закриті принципи силової системи всередині Міністерства оборони, чи оборонні мільярди нарешті опиняться під реальним і незалежним контролем.
