Волинська трагедія: правда історії та уроки для сьогодення

[Admin]

Волинська трагедія 1943–1944 років — одна з найболючіших тем у стосунках між українцями та поляками. Але щоб зрозуміти, чому це сталося, потрібно чесно відповісти: як поляки опинилися на цих землях і чому між сусідами виникло таке напруження?

Поляки жили на Волині й у Галичині століттями — шляхта, міські громади, католицькі парафії. Але після Першої світової їхня кількість різко зросла. У 1921 році за Ризьким договором ці території відійшли до Другої Речі Посполитої. Варшава боялася українського національного руху і почала переселяти сюди осадників — ветеранів польської армії та селян з центральної Польщі. Землю для них забирали у місцевих українців. Одночасно закривали українські школи, обмежували православну церкву, нав’язували полонізацію.

Для українців це було як окупація: у них забрали землю, принизили мову й віру, відсунули від влади. Для поляків це виглядало як "зміцнення держави". Саме тут і зародився конфлікт, який у вирі Другої світової війни вибухнув кривавою трагедією.

Коли 1943 року Волинь перебувала під німецькою окупацією, польської держави вже не існувало. Але в пам’яті українців поляки залишалися символом попереднього гніту. Українські націоналісти бачили в них загрозу майбутній українській державі. Почалися масові напади на польські села. У відповідь польські загони мстили українцям. Жорстокість ставала взаємною.

Чи можна це виправдати? Ні. Убивства мирних людей — це завжди зло. Але можна пояснити, чому так сталося: коли одну націю системно принижують, забирають її землю, школу, церкву — це неминуче породжує ненависть і насильство.

Тут потрібно розуміти ще одну річ: люди тоді й люди зараз — це різні покоління. У 1940-х не було ані інтернету, ані вільного доступу до інформації. Люди діяли у світі чуток, пропаганди, страху й помсти. Сьогодні ж у нас є факти, архіви, документи — ми можемо бачити повну картину. Тому коли хтось зараз роздмухує Волинську трагедію, виходячи з емоцій і викривлених уявлень того часу, — це не просто маніпулятор. Це прямий співучасник Кремля, який намагається посварити українців і поляків.

І ось головний урок. Сьогодні Росія робить з Україною те саме, але ще жорстокіше: забирає території, забороняє мову, нищить культуру, вбиває людей. Саме тому ми маємо говорити про Волинь не для того, щоб сваритися, а щоб пам’ятати: позбавлення народу його ідентичності завжди закінчується кров’ю.

Нам потрібні чесні, спільні, позаполітичні дослідження українських і польських істориків. Бо правда — не в тому, щоб довести "хто гірший", а в тому, щоб більше ніколи не допустити повторення.

Росія спеціально роздмухує тему Волині, щоб посварити українців і поляків. Але справжній ворог — не в минулому, а тут і тепер. І найкраща пам’ять про жертв трагедії — це єдність України й Польщі проти нового агресора, який знову намагається відібрати чуже й знищити нашу культуру.